Мистецтво може бути політично заангажованим, а може бути аполітичним. Умова тільки одна: воно повинно бути талановитим.
Лесь Подерв’янський – людина, яка вже багато років зберігає за собою репутацію творця, який не має конкурентів в українському мистецтві. За його п’єсами, які давно завчені напам’ять найзатятішими фанатами, тепер успішно ставлять спектаклі. Крім цього він продовжує роботу над новими книгами і картинами.
В цьому осінньому сезоні шанувальників Подерв’янського радують постановкою Купатися чи не купатися. Її назва запозичена з, мабуть, найвідомішої і цитованої п’єси Гамлет, або феномен датського кацапізму.
В інтерв’ю НВ Подерв’янський розповідає про ідею для вистави, а також розмірковує про мистецтво і натхнення.
– Зараз йдуть покази вашої нової постановки – Купатися чи не купатися. Розкажіть про неї.
– Купатись – це результат ініціативи акторів Олени Рєпіної, Олени Хижной, Андрія Кронглевского і Дмитра Оськіна. Вони самі вибрали фрагменти п’єс і самі їх поставили, режисера, у них не було. Я не брав участі в проекті, вони все зварили, а мене запросили покуштувати.
– І як вам сподобалося?
– Сподобалося.
– Давно, коли ваші п’єси тільки почали з’являтися у відкритому доступі, їх переписували один у одного на касети, диски, передавали один одному, багато знали напам’ять… Думали ви тоді, що вони стануть настільки популярні?
– Я не думав про це. П’єси – розумні й талановиті, ці якості рідкісні й привабливі.
– Наскільки популярний сьогодні театр?
– Театр – це загальне поняття, тому перш ніж відповісти на це запитання, треба домовитись про термінологію, театрів багато, вони різні, є хороші, є погані, їх більше. Державні українські театри мають своїх стійких “парафіян”, вони завжди будуть туди ходити, це такий ритуал.
Театр не має відношення до поняття “мода” і “популярність”, це такі вічні цінності, вони завжди були і будуть, тому що живий обмін енергією актора і публіки нічим не замінити.
– Що потрібно зробити, щоб прищепити людям бажання культурно розвиватися?
– Достатньо просто читати книги, чим більше – тим краще. А взагалі розвиток і самовдосконалення – це доля небагатьох, а вони, як правило, знають свій шлях, тому давати їм поради безглуздо. Всім іншим – тим більше.
– Де ви черпаєте натхнення?
– Натхнення – доля дилетантів, професіонал просто приходить у майстерню і працює, а апетит приходить під час їжі.
– А зараз над чим працюєте?
– Пишу роман Таємничий амбал.
– Джерела натхнення для роботи над текстом і над картиною – різні?
– Марсель Дюшан сказав: «Все, що робить художник – є мистецтвом». Немає сенсу робити якісь відмінності.
– Багато років українці жили з ідеєю, що ми з РФ – братський народ. А потім стався Крим і війна. Що саме змінили ці події в самоідентифікації українця, в українському суспільстві?
– Немає ніяких братніх народів. Є велика, хижа і закомплексована країна, яка не заспокоїться, поки нас не знищить, або поки ми не прикінчимо її. Це було завжди, але розуміння як завжди, прийшло тоді, коли пролилася кров.
– Варто змішувати війну і політику?
– Мистецтво може бути політично заангажованим, а може бути аполітичним. Умова тільки одна: воно повинно бути талановитим і не повинно бути бездарним.
– Чи здатне мистецтво перемогти війну?
– Перемагати, виховувати, прищеплювати цінності або ще якась лабуда в цьому роді – все це не є функції мистецтва. Воно існує само собою і ніякого утилітарного застосування не має.
