У суботу 20 лютого в Fedoriv Hub пройшов уже другий захід із серії FuckUp nights – формат зустрічей, на яких відомі бізнесмени, топ-менеджери й успішні люди різних професій зізнаються в своїх невдачах.
Лесь Подерв’янський, письменник, художник:
Справа була така: зима, район Великої Житомирської. Якогось хріну мене там носило. Я, мабуть, водив козу. З неба падали сніжинки величиною з пельмені, ніяк не менше. У мене вже промайнула думка, що, напевно, треба йти додому, але замість цього я зайшов в генделик.
Там я зустрів художника на прізвисько Магарич і угорського поета-бітника Яноша Селея. Ми випили горілки, з’їли суп. Янош розповідав, як він зустрів кацапського поета і той став читати російські вірші, чим Яноша привів у повне обурення. Янош його обматюкав. Сказав: “Дівчата, берізки – я манав це все, це все ху…ня, мені потрібна п’янь”. І показав поетові середній палець. Поет вирішив закрити Яношу рот, але той відкусив йому півдолоні й виплюнув йому в обличчя шматок м’яса. Ця історія мене заворожила і ми випили ще горілки.
У підсумку я все ж вирішив їхати додому, сів на метро. А сніг йшов такий, що це були вже не пельмені, а вареники. Я жив тоді в районі вокзалу, але раптом побачив, що поїзд перетинає Дніпро. У мене став дозрівати план, що потрібно виходити й сідати в правильну сторону. Але є такий ефект, коли їдеш вночі в поїзді, то ти не бачиш того, що за склом, а бачиш відображення. І ось в відображенні я бачу дуже красиву дівчину, яка стоїть досить далеко від мене, але наші погляди іноді зустрічаються в цьому вікні. Між нами стоять якісь неприємні мені люди, але вони поступово виходять.
Я вже забув про те, що потрібно пересідати. Я підлаштовуюсь до цієї дівчини. Залишки розуму у мене в голові є, я розумію, що від мене смердить горілкою і, напевно, я сексуально непривабливий. Я в нерішучості.
Раптом залізний голос каже “Станція Дарниця, поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони”. Ми звільняєм вагони, я опиняюся поруч з цією дівчиною і розумію, що все – треба щось робити. Я до неї підходжу і кажу: “Ви вибачте, не подумайте, що я до вас чіпляюся, але коли ми їхали в метро, ??мені здалося, що якась ниточка між нами зав’язалася”. На що вона дуже спокійно відповідає: “Вам не здалося”. Далі не було вимовлено жодного слова.
Ми дочекалися наступного поїзда, поїхали вже в повну Тьмутаракань – на останню станцію, там сіли на якийсь автобус. Сніг уже був такий, що з неба падали не вареники, а хінкалі грузинські. Я не розумів, куди я їду. Якась хрущовка, двокімнатна. А там – велике двоспальне ліжко. Вочевидь, що дівчина зовсім не самотня.
Я сідаю на це ліжко, з мене стікає сніг. Дівчина удаляється і приходить в помаранчевому пеньюарі, заклеює мені рот цукеркою з ромом і вологим поцілунком. І тут раптом я чую, як у замку повертається ключ. Відчиняються двері, входить в жопу п’яний мужик. У дублянці. Тоді ще були такі гламурні портфелі під назвою дипломат. Кожна людина, яка себе поважала, хотіла такий мати. І цей мужик входить, валиться поруч зі мною на ліжко обличчям вниз і починає хропіти. А з дипломата вивалюється дві пляшки портвейну.
Я так розумію, напевно він хотів полетіти на літаку у відрядження, але стався якийсь облом. Я йду на кухню, там сидить моя дівчина в цьому помаранчевому пеньюарі. Жевлаки у неї так енергійно ходять. А я з пляшкою портвейну в руках. Вона холодно говорить: “Ну, і що тепер?”. Я відкрив портвейн, налив дві склянки і сказав: “А тепер ми з тобою вип’ємо цей портвейн, я піду і ми ніколи більше не зустрінемося”. Що я і зробив. І я пішов в ніч, як Іван Сусанін. Це і весь факап.
Й інша історія. Був я в Нью-Йорку на виставці. Сидів, бухав віскі разом з Васею Федоруком, перфектним чиказьким скульптором. І тут з’явилися два піжони, таких нью-йоркських піжони в якихось страшних черевиках з крокодила. Сказали “Чувак, що ти тут робиш?”. Кажу, “Та ось, п’ю віскі”. Один з них виявився арт-дилером, а другий – дизайнером. Вони якраз робили квартиру Вуді Аллену і купили у мене одну роботу. Ну і ми якось подружилися.
Той, який був дизайнером, сказав, що у мене кайфові роботи, я тут взагалі в Нью-Йорку стану страшно крутим. Пообіцяв познайомити мене з багатими пі…сами, які тримають там весь арт-ринок.
І він мене познайомив з містером Чарльзом – дійсно багатим пі…сом. Той подивився мої роботи, сказав, що у мене в Нью-Йорку буде все, я буду страшно крутим. Каже, “Ось ці роботи я у тебе заберу. Ця піде Річарду Гіру, ця – Ліз Тейлор”.
Наступного тижня у нас повинно було бути побачення з якимись дуже крутими друзями цього крутого пі…са містера Чарльза. Але замість того, щоб підготуватися до цієї зустрічі як нормальні люди, ми з друзями пішли до нашого друга Володі Абрамсона. Ось там сталася страшна історія.
Валодя Абрамсон добре грає в шахи, і ось ми напилися горілки й стали грати в шахи. Я погано граю, але щось мене пробило і на початку я став вигравати. А він мене похвалив – і я тут же програв. Він і каже: “Так, це було нечесно з мого боку. Давай тепер пограємо в таку гру, в якій ти сильніший за мене”. Кажу: “В яку?”. “У кунг-фу”, – сказав він і дав мені в око. У нас виникла бійка, я використовував усе своє вміння, щоб Абрамсона не вбити. В результаті ми переколбасили в його будинку всі меблі й сусіди викликали поліцію. Поліцію ми переконали, що просто жартували.
Але наступного дня потрібно було йти зустрічатися з багатими пі…сами. Мої друзі подивилися на мене і сказали “Ти що, взагалі ідіот, ти так підеш до цих шановних людей? Подивися на себе в дзеркало”. Абрамсон сказав, що вони замажуть мені синець. Вони взяли крем дружини, ще щось ще, замазали синяк і вийшло ще гірше.
Загалом, вони сказали, що підуть замість мене, а мені не можна там з’являтися, тому що всі будуть думати, що я несерйозна людина. Я вже тоді подумав, що це дуже погана ознака. У мене закінчувалася віза, мені потрібно було їхати. Мої лихі друзі сказали, що все нормально, що я залишу їм свої матеріали і вони все порішають.
Я поїхав, один придурок пішов познайомився з якоюсь дівкою, а другий нажерся – це замість того, щоб займатися моїми справами. Ви самі можете уявити, що таке в Нью-Йорку не те що запізнитися на зустріч, а взагалі не прийти. Ось так я не став нью-йоркським бузіліонером.
Джерело: http://bzh.life/posts/fuckup-nights2
Фото: надані FEDORIV Hub, фотографи – Артем Жавротський і Василь Чуріков
