Павлік Морозов. Епічна трагедія.

Лесь Подерв’янський.

Павлік Морозов.
Епічна трагедія.

Дійові особи

Павлiк Морозов, атлетичний юнак, нордична краса i гiтлерюгендiвська зачiска; одягнут просто i зi смаком: в бiлу сорочку i короткi шкiрянi штанцi; з рiзних бокiв Павлiк Морозов перетягнутий мiлiтарними шкiряними ремiнцями.
Сава Морозов, батько Павлiка Морозова, скупий i хтивий куркуль.
Щукiн, друг Сави, такий же мудак, як i вiн.
Пєлагєя Нилiвна, жiнка Сави Морозова, мати Павлiка Морозова; гарна, ще не стара жiнка, схожа на мать Батькiвщину з вiдомого плакату.
Павєл Власов, побочний син Пєлагєї Нилiвни, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга мужик, сильний i неймовiрно тупий.
Генерал Власов, полюбовник Пєлагєї Нилiвни, батько Павла Власова, фашистський перевертень i таємний агент Канарiса.
Канарiс, шеф абверу Третього Рейху, в трагедiї не з’являється.
Фiлiн, здоровенна i жирна сова, виконує обов’язки агента генерала Власова.
Учитель атеїзма, плюгавий мужчина в бухгалтерських нарукавниках.
Альонушка i Іванушка, фольклорнi потвори, iснуючi в нашiй пiдсвiдомостi.
Зєвс, божествєний вождь i вчитель, в трагедiї не з’являється.
Сфiнкс, кровожерна, пiдступна i хтива мiфологiчна потвора з пазурами, крилами, цицьками i пиздою.
Микола Островський, слiпий пророк храма Аполона.
Сука i Блядь, кровожернi химери помсти, богiнi гiвна, мух i менструацiй, так званi еpiнії.


Клiмакс, вiсник богiв, насилаємий на Суку i Блядь.
а також:
пiонери, куркулi, фашисти, блядi, примари, чорти, дракони, горгони i медузи.

Дiя вiдбувається в глухiй сибiрськiй тайзi пiд час Другої Свiтової вiйни.

Дiя перша.

Величний хвойний лiс з мхами, лiанами, ялинами i кедрами. Де-по-де до них самiтньо тулиться берiзка. Чути пiонерський горн. Через чащобу продирається пiонерський загiн. Сховавшись за сосною, на загiн зловiсно уха здоровенний Фiлiн.

Фiлін.
Угу-угу-угу!
Павлiк Морозов (пiдходить до Учителя атеїзма,який веде загiн).
Я знаю,
Це фашист угука на соснi.
Склада вiн карти наших болотiв,
Щоб переслати їх Гудерiану.
Філін.
Угу-угу-угу!
Вчитель атеїзму.
От падла!
Шкода, маузер свiй дома я забув.
Філін (iронiчно).
Угу.
Павлiк Морозов.
Узнать вiн хоче тайни пiонерськi,
А потiм побiжить i закладе
Гудерiану всi секрети нашi.
Учитель атеїзму.
Ти перебiльшуєш, Павлуша,
Як завжди. Скорiш за все
Ексгiбiцiонiст забрався на сосну.
Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн
Злякать з сосни зненацька видом хуя.
Чого робити там фашисту, не пойму я.
Філін.
Угу.
Павлiк Морозов.
Це знають ще у яслах малi дiти,
Що лучше перебдiть, нiж недобдiти.
Катаймо на сосну, стягнем його за яйця
І спитаєм документа. А як не покаже,
То почнемо пиздить. Ото натiшимся.
Я пиздити люблю – людей, також
Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно
Я кошенят люблю топити. Як приємно:
Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку,


А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку.
Так хорошо, що пiсню заспiваєш.
А потiм їх лопатою порубиш на шматочки
Та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки
Природу я люблю, i родiну, берьозку i рябiну
Люблю я куст ракiти над рiкой.
Філін (з дерева).
Край родной, навєк любімий,
Гдє ж найдьошь єщє такой.
Вчитель атеїзму.
От бачиш! Нашi там. А ти: Кругом шпiони.
Ето снайпєр, молодой боєц.
Павлік (бере в руку здоровенну ломаку).
А як шпiон – тогда йому пiздєц.

Павлiк кида снаряд Фiлiну в голову, Фiлiн пада з страшним стуком, як мiшок з говном.

Павлік (бере Фiлiна за ноги. Передразнює вожатого).
Снайпєр, молодой боєц,
А как же! Прямо ворошиловський стрiлок.

Павлiк з розмаху пиздить важким Фiлiном об берiзку, якiй зовсiм недавно признавався в любвi. Берiзка ламається.

Учитель атеїзму (до дiтей).
Дєті,
Сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Фiлiна:
Раз-два-трі!

Дiти хором плюють i сразу ж запєвають весьолу пiсню про кузнєчiка. Обряд очищєнія на цьому заканчівається, i загiн, ламаючи на своєму путі дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Фiлiна, поламану берiзку, бички, консєрвнi банки i гандони. М’якою тигристою ходою входить Генерал Власов. На ньому красивi синi галiфе, шашка i папаха.

Власов (помiча Фiлiна).
От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь!
І знов я без связного залишився.
А йобаний Канарiс, мудозвон,
Пиздить в своїй єбучiй шифрограмi,
Що Фiлiну Залiзного Хреста присвоїв Фюрер,
Мабуть, вже посмертно.
(Власов пiднiма Фiлiна за ноги.)
Ну шо, падлюка, щє не охладєл?
Філін (вiдкрива одне око).
Канарiс нє пiздєл?
Генерал Власов.
Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб!
Так налякав, що я ледь не усрався
В свої красивi новi галiфе
І нову вєщь красiву чуть не спортив.
Докладивай мерщiй.
Філін.
Я узнав маршрути
Тих наглих пацанiв в коротких штанях,
Що об берiзку пиздили мене.
Вони iдуть на дальнiї болота,
В яких усяка водиться гидота.
Учитель атеїзму їх веде,
Щоб довести, що це все предрасудки,
Що чорт – це видумки, вампiри – п’янi шутки,
А привидєнія – бєсстиднi простітутки,
Якi за рубь залізуть в склєп сiмєйний.
Їм поїбать, що там жмури лежать,
Безнравственi подорви.
Власов.
Ну-ну, вже розпиздівсь,
Пташиний гуманiст,
Жан-Жак Руссо. А сам
Передавив i виїбав
Усе, що в лiсi меньш за тебе.
Диви, яка пустиня навкруги:
Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки.
Філін.
Зато гадюки єсть i кровожерна рись.
Жить стало лучше, стало вєсєлєє,
Тепер жить стало просто заєбiсь.
Власов.
Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками.
Вони шукають те, чого нема,
Щоб довести, що його не iснує,
Так часто мiстики доведені до краю
Шуканням чорта думають, що раз його нема,
То нема i бога.
А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю.
Аж тут приходить чорт у синiх галiфе.
І саме час задуматись, що раз вiн появивсь,
То й бог десь рядом ходить.
Люди, люди, цi дурнi козли!
Як остопизділи менi мiстичнi блядi,
Обвiшанi восточною хуйнею,
Що перед тим як взяти хуй у рота
Повинна привести себе у резонанс
З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки,
Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь,
А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами
Десь пiд коморою, а та тiки сопить,
А крикнути стiсняється, падлюка,
Бо з города приїхала, в костюмi,
І дулю накрутила в головi.
Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну.
Та i клiкуши тоже хороши –
Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла,
А як не даш їм грошей, то сєйчас
Обматюкають i плюнуть на пальто,
Що i хiмчистка потiм не почистить.
Куди не кину оком стомленим –
Кругом хуйня. Заябують мене
Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,
Розпатлана самиця злоєбуча,
Що верхи на скаженiм бугаї
Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових
У нiкуда; або духовнiсть смирна
Що перстами, покрученими от поліартрiту,
Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм
Залiзо ржаве лежить у рiзних позах
І гнила картопля. О, блядський смисл життя,
Якщо ти єсть!
Філін.
Ти тоже розпиздівся на весь лiс, начальник.
Ну просто романтiзмом повiяло
І Байроном набзділо трохи.
Що ж ти не пiшов в поети,
А подавсь в шпiони?
Власов.
Справа в тому, mein lieber Совушка,
Шо поети разлiчними стiхами
Нам об’яснялі мір.
Но основна задача в том i состоіт,
Щоб мір цей пєрєдєлалі шпiони.
Голос з лiсу.
Ау! Ау!
Власов.
То Пєлагєя,
Вона у лiс по ягоди пiшла,
Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив.
Вiн їх обох пиздячить, маму й тата,
Хiба це жизнь – щодень приходить п’яний
І батька з матiр’ю халявами по пицi виховує.
Філін.
Та отруїти надо.
Власов.
Ха! Його труїли ми неоднократно,
Та вся отрута в його органiзмi
В мить перетворюється
На шмурдяк молдавський.
Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить
Утворюється бiлоснiжним салом.

Входить Пєлагєя Нилiвна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє.

Пєлагєя (ридаючи, до генерала).
Мiй любчику, яка хуйова жизнь!
Хотiлося б, усе в пизду пославши,
Вдвох милуватися у банi на полицi
І вiничком любовно пиздитись
І сьорбати чайок. А замiсть цього
У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс,
А у мене – мiй чоловiк, алкаш i бабнiк,
І два сини, епiчєскіх гєроя
Бодай би їх побили метастази!
Філін.
Я знаю, храм стоїть серед болота,
А в храмi домовина на цепу.
Про це не знає жодная сволота,
Шо в домовинi тiй слiпий пророк живе,
Зовуть його Микола. За життя
Хуйнi вiн рiзної навигрiбав довкола так дохуя,
Що свiтлий Аполон, якому поїбать обично
На страждання припизденого нашого народа,
Раптово зглянувся
І швидко ослiпив Миколу стрiлами,
Щоб той не бачив бiльш пiздоватiзму
І не страждав бєссмислєнно,
Як ми усi страждаєм. Ходiм до нього,
Вiн навчить нас волi Аполона i скаже,
як нам жити, бо нема нiякого терпiння.
Так дальше жить нiльзя! Скрiзь долбойоби!
Навiщо, мама, мудрая сова, мене ти народила!
(Фiлiн б’ється головою об сосну, сосна ламається.)
Власов.
Ну-ну, main libber совушка, не плач,
Прийде Гудерiан i з ним дядько Канарiс,
Мiшок смачних засмажених мишей вони тобi подарять.

Чути страшне рипiння дерев. На галявину, ламаючи дерева, виходить Павєл Власов, здоровенний, схожий на Кiнг-Конга, мужик з сокирою на поясi. Павєл Власов пиздить себе обома руками в груди, якi iздають звуки, нiби в зонi пиздять по рельсу. Всi ховаються.

Павєл Власов (страшно ричить).
Мать! Мать! Мать!
Власов.
Ну, бля, пiздєц!
Пєлагєя.
Тихiше, бо як побачить,
То з’їсть усiх, а Фiлiном закусить.
Власов (з гордiстю).
А всьо-такі синок на мене схож,
Його би в ПТУ чи в iнститута,
А так немає смисла нiкакого,
Що вiн пиздячить лiс i розриває
Навпiл шатунiв i греблi рве. Дiяльнiсть пиздувата.
Філін (здогадався).
Ха! Вiн лишняя людина!

Павєл Власов меланхолiйно лама об колiно вiковiчнi сосни. Раптово помiчає нашу компанiю i iздає страшне кiнг-конгiвське гарчання. Наляканi радіхони разом з жирною совою безпорадно бiгають у монстра мiж нiг i вiд жаху страшно кричать. Причому пiдступний Власов-батько, вiдступаючи, заманює синка до оркестрової ями. Зi звуком скинутого з дзвiницi дзвона Павєл Власов валиться в яму на фаготи i контрабаси.

Дiя друга.

Гидке болото з отруєними випарами i сюрреалiстичними мiражами. В центрi болота стоїть вдало вкомпонований в пейзаж храм Аполона. Храм представляє собою древнєгречеський дорiчеський ордер з капiтелями, пропiлеями i всею положеною поєбенню, тiки зроблений, на вiдмiну вiд грецького, з дерева, росiйським способом “в лапу”.

Знизу храм Аполона опирається на двi гидкi, жовтi i бруднi курячi лапи. На краю болота в позi “Мисливцi на привалi” художника Пєрова сидять два розпиздяї: Сава Морозов i його друг Щукін. Обидва тримають в правiй руцi гранчаки з горiлкою, а в лiвiй – блядєй.

Сава (показує гранчаком горiлки на гидке болото).
Дивись. Ну гдє єщє така краса?
То Русь могучая. Всього в нєй дохуя –
Лiсов, полєй i рєк, болот, пустинь i тундри,
А также i тайги в нєй сильно дохуя.
І всюду Руссю пахнєт, чєловєк здєсь
Вольно нюхает той запах до опiздєнєння.
Щукін (саркастично).
І шо? Нанюхався,
А потiм сам насре, щоб iншi нюхали?
І шо характєрно – нiколи сам не убере говно,
А так лежать полишить. Нєобразований,
Нєграмотний мужик! Нєт,
Всьо-такі нам до Європи срать і срать єщьо.
Сава.
А нравствєнно начало.
Мужик, хоча й дурний, але святий,
Його їбуть, а вiн внiманiя на те не обраща,
І, хоч, полєзного не робить нiхуя,
Но i не злобиться. І любить все кругом:
Растєнiя, звiрят i пташенят, також
Дiтей, людей, дiвчаток, молодиць
І бога.
Щукін.
Бога не чiпай.
Сидиш собi в болотi iз блядями,
І ящиком горілки
Кiряєш, як мудак, i лупиш комарiв
На товстiй пицi. Не можна
Пиздiть про бога в такому положен’ї.
Та, крiм всього, навiщо богу здався ти,
Неграмотний козьол, що тiки вмiє,
Що кiрять та жiнку пиздити?
Якби отут сєйчас з’явився бог,
Чи, може якийсь святий,
Шо б ти сказав йому?
Нiчого б ти не видумав, окрiм
“Сiдай, давай кiрнем”. Мудило ти!
Сава (повчально).
Якби з’явивсь щас свiтлий Аполон,
То не пришлось би нам пиздiть багато.
Вiн пиздюлей би нам понакидав фiгурних,
Горiлку вiн розбив би, а блядєй
Повикидав в болото, i правильно б зробив.
О, як би я хотiв пiти на прощу в гидке болото,
Де бовванiє храм святий серед лiлей та жаб,
Покаявся i гiрко заридав би, бо наробив у жизнi
Багато хуйнi я всякої.
Щукін.
Ха! Чого ж не йдеш?
Морозов.
Боюся.
Там страшна випь регоче по ночах,
І сом живе, що давить бугаїв,
А люди так ковта. Альонушка
Сидить на камнi там,
Уся зелена, пазурi в кровi,
А посмiшка, як в Бєрiї.

 

Когось чека, блядюга, i дивиться у воду,
Мов дурна. Їбав я там ходити!
Щукін.
Якщо вiриш, то тiки побажай, i храм приде
І стане на левадi. Не треба буде лiзти у болото
І бздiти, мов шпiон в тилу врага.
Давай гукнем його. Ви, блядi, теж гукайте.
Всi хором.
Еге-ге-гей! Ізбушка пацавата,
Катай сюда i з нами третєй будь,
Бо ми у двох, а блядi в счьот не йдуть!

Обидва розпиздяї разом з блядями бiгають i кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполона з жахливим рипiнням робить поворота i на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п’яних шакалiв. Обидва вiд жаху падають мармизами в болотнi нiзабудки. Храм отряхує з нiг болотне гiвно, водорослi i жаби.

Храм.
Ви звали – я прийшов.
Щукін.
Пi…пi…пiздєц!

Дверi храма з грюкотом падають в болотне гiвно, у проломi дверей видно, як всерединi на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплiтуда гойдання возроста, ланцюги лопаються, i гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка вiдлiтає на хуй, i з зручної приємної домовини пiднiмається Микола Островський, слiпий прорiцатель храма Аполона, вдягнутий в шинель, iз залисинами на лобi i гранчаком у руцi, iз маузером i шашкою на поясi.

Микола.
Ви звали – я прийшов! Налийте, пiдараси,
Бо щас пiздюлєй вам понакладу!
Шо лежите, як вшивиє матраси?
Сава.
А! То ти iз домовини!
Навiщо ж там тобi пiстоль i шашка
Та ще й стакан гранений, як алмаз,
І лаєшся до того, як скажений,
На всякого, що вiн є пiдарас.
Ти сам такий! Що бiльма залупаєш?
Недаром, мабуть, повилазило тобi.
Пиздять, що ти пророк – пророчествуй, що знаєш,
Або уйобуй, щось одне iз двух.
Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я – гуру, я – учитєль!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.

Не бажаючи далi слухать цей поток пiдсвiдомостi, Микола Островський смачно пиздить Саву маузером по мармизi, той пада.

Микола (до Шукіна).
Ти тоже попиздiть хочеш?
Щукін.
Нє. Я – нє.

Роздратований Микола хряпає маузером i Щукiна тоже. Попиздженi Щукiн i Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак горiлки, руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь, потiм скида чоботи i портянки i з насолодою виколупує бруд промiж пальцiв. Друга блядь з жаху сховалася в домовину i неприємно там уссялась. З домовини рiденькими струмочками тече рудувата сеча.

Сава (з докором до Щукiна)
От бач,
До чого привело шукання правди.
Якого хуя ти його позвав?
Той жлоб у домовинi – не пророк.
Не бачив я пророкiв у шинелях та з маузерами.
То фурiя якась, то вурдалак!
Пиздiли мирно ми про нашу жизнь
Хуйовую, я нюхав тьоплий воздух,
Вiдчувая, неначе смачним салом повiяло,
Подумав я, що смалять кабана,
А навкруги сидять друзя, красивi,
Утончьоннi, з веселими блядями.
І нiздрi жалiбно розширились в мене.
І почало менi здаватись, що сейчас
Пойму я жизнь, її закони сложнi i красивi,
Її гармонiю…
Пророк Микола.
Замовчи, не пизди!
Якi закони там, де блядi хтивi,
Скупi, невихованi, що при видi грошей
Напустять на персидський килим слину,
Нахабно ссуть пророку в домовину?
Чому я, молодий, розумний, гарний,
Замiсть того, щоб їздить у круїзи,
Дивлюсь на їхнi блядськiє капрiзи
І слухаю, як ви, засранцi потнi
Отут патякаєте. Знаю вашi мислi
Хуйовi – про аршин,
Яким не можна мiряти Росiю,
Бо ним ви хуя мiряли у банi
І тепер вiн правильную цифру не покаже.
А потiм плакати, як крокодил пiдступний,
Що в нас нарiд дурний i п’є багато,
Що правди нiхуя нема нiде.
А згодом йобнути горiлки лiтрiв зо два,
Блювать самозакохано i пиздити сiм’ю,
Жiнок, дiтей, тварин, ламати фiкус,
Растєніє корисне, бити посуд.
О, злi єхiдни, знаю мислi вашi.
Пророчеств мудрих ви вiд мене ждете –
Так я вам дам моїх пiздюлей страшних!
Нiякая Касандра вас по яйцях ногой
Не впизде влучно так, як я.

З цими словами пророк Микола пиздить обох славянських гуманiстiв. Несподiваний крик зупиняє його невдячну працю. На тлi лiсу з трубою i барабаном з’являється пiонерський загiн з Павліком Морозовим та Учителем атеїзму на чолi.

Павлiк Морозов (до дiтей).
Стояти всiм, їбати вашу мать!
Учитель атеїзму (до дiтей).
Дивiться, дiти, на болото гидке.
Церковники задурюють нарiд
І кажуть, що живуть русалки там,
Чорти i всякi iншi блядi мокрi.
Я запевняю вас: нема там нiхуя.
Ми тракторами тут пiсок навозим,
Акацiю посадим, обелiска вколупаєм в боговiння.
На ньому ми напишем, що в майбутнiм
Тут буде пам’ятник стояти комунiстам
Порубаним.
(показує на храм Аполона)
А ця iзбушка скромна –
Капiталiстiв це трактир развратний.
Сюди подалi вiд бiди народной
Блядєй водили куркулi i графи.
Тепер в нiй буде школа для сирiт,
Дiтей i всячеських дебiлiв.
Пророк Микола.
Чим так пиздiти на весь лiс розумно,
Ти б краще подивився в болото уважнiше.

Справдi, порада досить слушна. З болотного баговиння вилазить Альонушка, саме така, як її описував Сава Морозов. Її посмiшка дозволяє бачити у неї чималенькi iкла. Без зайвої тяганини вона хапає Учителя атеїзма, i, перекусивши йому артерiю, з задоволеним реготом тягне жертву в очерет. Кривавий фонтанчик ще деякий час фонтанiрує з болота, звiдти ж чути смачнi звуки розгризаємих кiсток.

Пророк Микола.
Хто ще пиздiти буде? Запитую.

Пиздiти бiльш нiхто не хоче. Павлик Морозов геройськи волохатить собi чуба.

Павлік.
Вiн ворог був, менi його не шкода.
Вiн нас наябував, казав – нема чортiв.
Туди йому й дорога, пiдарасу.
Сава Морозов (до Щукiна).
Це мiй синок, епiчеський герой,
Вiн рятувати нас прийшов сюда,
Своїх штурмовикiв привiв загони,
Спортивнi хлопцi, тi, що знають джиу-джитсу
Прийоми смертоноснi, кирпичину
Усякий з них мармизою лама.
Пророк Микола.
Учив я трохи вас, старих шакалiв
Як Родiну любити, та, мабуть,
Перестарався трохи. Вiдтепер
Ви знати будете,
Як храми викликати на леваду,
Плювати в дароносицю,
Пости несоблюдать бездумно.
Ідiть, гандони, i бiльше не грiшить,
Скажiть спасiбо Альонушцi, що вже наїлась трохи.
І цю блядюгу з гроба заберiть,
Вона кришталь гiрський менi зiпсує
Своєй мочею хворою. Вiд неї
На домовинi в стилi роккоко
Пiдуть такi паскуднi жовтi плями,
А домовину чисту я люблю.
Павлік.
То ти пророк святий!
Микола.
Так, я – пророк, пєдант-акуратiст,
Молюся богу я i пизджу фарiсєїв
Павлік.
Але ж його нема. Так в школi я учив,
Що все зробив не бог, а обiзяна.
Микола.
Сказала це тобi та срака п’яна,
Що їсть її Альонушка тепер.
Павлік (кричить до пiонерiв).
Хлопцi! Наябували нас: бог є!

Всi падають на колiна i пиздять мармизами болотнi незабудки. Сава Морозов i Щукiн запопадливо пиздять сильнiше за всiх. Зассана блядь вилазить з кришталевої домовини i з цiкавiстю озирається на величне видовище массового покаяння.

Микола.
Покайтесь, браття, i не робiть хуйнi,
Не бздiть нiкого, за нами Аполон.
Якщо хтось скаже вам, що вiн мудак,
Що хтива обiзяна сидить на променистiй колiсницi


І чуха сраку арфою спiвця, –
Ви зараз же такому мавпофiлу
Ногою бийте в яйця. У цей спосiб
Загiтував багато неофiтiв.
Сказати вам по правдi, не люблю я
Тих блядських теревенiв, бо не вiрю
У силу слова я, а вiрю в силу пiздюлєй.

З цими словами пророк для профiлактики пиздить неофiтiв ногою по зубах i по печiнцi.

Павлік.
Учiтелю, ми за тобой пiдемо,
Не будем пиздити всiх тих,
Кого ранiше ми пиздили,
А тiки тих, кого ти скажеш.
Микола.
Ідiть по свiту, дiти Аполона,
І агiтуйте бидло безпринципне
Фiгурними пiздюлями. Не бiйтесь,
Коли священой люттю надiхненi
Ви зробите калiкою когось, –
Вас будуть тiки бiльше поважати,
Пiдносити дари i пригощати
Портвєйном ароматним. Ви об стiну
Побийте тi пляшки. Дари
До хати господаря знесiть, а потiм
Сiрниками ви пiдпалiть його обiйстя.
І їх сусiди тодi полюблять вас
І скажуть: “Це святi. Ідiть сюда, ми чуда хочемо”
Халяву чобiт своїх вiд бруду обтрусiть
І йдiть до них вечеряти.
Павлік.
А чудо?
Микола.
Чудо в тому полягає,
Що пиздити не будете ви їх.
Сава Морозов.
О, мудрий наш пророк!
Старцям потворним
Дозволь пiти в свої дома убогi,
Щоб ми могли молитись Аполону,
Альонушцi, зеленим бiсам, вiдьмам,
А сiрники тримати на полицi
Ми будемо, чекаючи святих.
Нехай придуть i спалять к єбєням
Майно улюблене,
А нам, старцям нужденним,
Повибивають зуби. Нам же краще,
Бо легше тим прийти до Аполона,
В кого нема зубiв, вiдбитi нирки,
Замiсть очей стирчать кривавi дiрки
І рiдка волосня нагадує про жизнь
Розпустную з блядями i гiмназiстками.
Павлік.
Все, батьку, напиздiли ви. Вам треба
Скорiш до дому бiгти, бо в лабази
Ви мрiєте залiзти. У пилюцi
В танцюючому свiтлi каганця
Ви з головой зануритесь у грошi
І, як свиня, в них будете качатись
І криками дурними кажанiв
Лякать пiд стрiхою. Я помiчав за вами
Уже давно цю пиздувату жаднiсть.
Невидимий за вами я ходив
З лiхтариком в кишенi
Моїх штанiв широких. Я сокиру
З собой носив, щоб нею запиздячить
Пацюкiв, що по коморам нишпорять.
Як раптом спинились ви, i вогник освiтив
Потворну вашу пику, хижi зуби
І слину, що катилася iз рота
На землю вогку. Я вас упiзнав.
І так менi зробилися противнi
Інстинкти вашi дикi, що ледь-ледь
Сокиру стримав я. Загавкав тут собака,
Раптово перший пiвень прокричав.
Ви матюкнулись лайкою брудною
І дверi зачинили, мабуть, мамку
Пiшли їбать безчувствєнно.
Грошима ви шарудiли, бавилися хуєм
Через кишеню. Схаменiться, батьку,
Вiддайте грошi капостнi на храма!

Павлiк Морозов величним жестом показує на пацавату iзбушку на курячих нiжках.

Сава Морозов.
Ага, гандони, грошей захотiлось,
Га вна вам на лопатi, жебракам!
Вiн робить руками всiм зрозумiлого жеста.
Микола.
Я сумно дивлюся на наше поколiння
Жлобiв невихованих. Грошi їм
Дорожче за храм святий. Мамонi, а не богу
Возносять цi хуї свої молитви.
Ви тихо задушiть його, як цуцика.
Хто хоче це зробити,
Хай вийде на три кроки уперед.

Всi пiонери на чолi з Павлiком, не вагаючись нi хвилькi, роблять вперед три кроки iз криком: “Можно я?”

Микола.
Павлуша старшенький, то йому i душити.
Бо жизнь свою потрiбно так прожити,
Щоб соромно не було за роки,
Що прожив ти, як пiдарас паскудний.
Кiнчай скорiш спектакль цей вельми нудний.

Павлуша з насолодою душить батька його ж бородою. Вiн пхає її Савi в рота i закручує вузлом. Пiонери пiдчас акцiї б’ють в барабани. Зробивши справу, Павлiк пiдходить до пророка Миколи i робить пiонерський салют. Два пiонери пов’язують пророку пiонерський галстук.

Микола.
Пiонери! Душити жадних пiдарасiв
Будьте готовi!
Пiонери.
Завжди готовi!

З лiсу з’являється Пєлагєя Нилiвна з генералом Власовим i Фiлiном. Всi падають на колiна, побачивши храм.

Філін.
Це храм святий, вiн вийшов iз болота,
До нас, мерзених, вiн прийшов,
Як совiсть приходить у ночi до вуркагана!
І той прокинеться, заплаче i об стiну
Ударить головою. Штукатурку
Обiб’є лобом, долбойоб смердючий.
Не буде бiльше пиздити бабусь
Сокирою, ширятись ефiдрiном
І гвалтувати в зонi пiтухiв,
А пiде в монастир i стане дiток
Учити Слову божому. Я теж покину
Їсти гризунiв i пташок,
Хуйове це шпигунство я полишу, –
Воздєлувати буду вiнограднiк
У потi своєй совиной морди,
І жить не по брехнi, як вчитель бородатий
Учив нас, юних i прищавих нiгелiстiв.
Генерал Власов.
Main libber совушка,
Переворот вiдбувся в моїй душi.
З тобою разом будем,
Як двi свинi, грiбтись на полi.
Грошi ми раздаватимем бабусям i калiкам.
Нехай вони поїдуть в Монте-Карло
І грають там в рулєтку, нам не шкода.
З дітсадочкiв вiзьмем сирiт
І заберем котiв iз iнститута научного,
Де з них здирають шкiру
І роблять зомбi аспiранти п’янi.

Власов, як i Фiлiн, пада на колiна.

Пєлагєя.
А я куда?
Власов.
Хе. Блядєй з собою ми не беремо,
Нема чого тобi робити з козаками
І в грiх вводити нас. Іди в сiм’ю
І бiльше не грiши з воєнними.
Молись, i чоловiку смирно догоджай,
Із бороди йому вичiсуй мандавошки,
Терпи його тортури п’янi, ноги йому цiлуй,
Щоб вiн тебе простив. З тобой ми тiльки можем
Дебiлiв робити, ти стара для цих розваг.
Іди з очей, розпусна Мессаліна!
Пєлагєя.
Шпигун нiмецький, шоб сказився ти!
Канарiс щас тобi не допоможе
Вiн в свiтлiм кабiнетi у гестапо
Зажав у дверях яйця комунiстiв
І сьорбає какао, прислухаясь
Із насолодою до їхнiх завивань.
Тобi пiздєц! Гей, пiонери юнi,
Бiжiть сюда! Я шпигуна спiймала.

Пєлагєя хапає Генерала Власова, Фiлiн обережненько ховається за сосною.

Філін.
Цих хлопцiв пацаватих знаю я,
Вони природи рiдної не люблять,
Нi фауни, нi флори, нi пташок,
А люблять тiльки пляшки i гандони,
А ще консєрвнi банки,
Фотографiї поскуднi iз “Плейбоя”.

Пiонери хапають генерала i пiдводять до Павлiка Морозова, який сидить на пiонерському барабанi в позi Бонапарта.

Павлуша.
Ну шо, спiймався? То кажи тепер,
Хто вербував тебе, де штаб, ключi вiд шифру,
Явки, ставки i вся твоя шпигунська поєбєнь.
Генерал.
Простiть менi, дiтдомiвськi сирiтки,
Коти бездомнi, менi вибачайте.
Я грiшно жив, їбався я з жiнками
Утричi старшими за мене. І з совою
Я жирною дружив. Плодив дебiлiв
Таких страшних, що навіть в Голiвудi у фiльмах жахiв таких нема.
Я не скажу нiчого тобi, байстрюк поганий!
Хай живе Майнштайн, Гудерiан i рiдний Гiтлєр,
Фашистська батькiвщина хай цвiте!

Генерал Власов мужньо харкає Павлiку в пику.

Павлік.
Утопіть фашистського фанатiка в болотi.

Пiонери прив’язують генералу Власову на шию кирпичину, як Герасим до Му-Му, i топлять у болотi. Альонушка вилазить з очерету i з цiкавiстю дивиться на видовище, її очi горять червоним вогнем.

Пєлагєя.
Що ж ти зробив, проклятий вуркагане?
Якого хуя ти в болотi гидкiм
Втопив красивого усатого мужчину?
Павлік.
Мамаша, помовчiть.
І вас втоплю, як будете пиздiть.
Пророк Микола.
Сiмейка блядська, заїбали впень,
Оцю хуйню повинен день-у-день
Я слухуати, я б краще пiтухом
Ламбаду танцював би на парашi!

Пророк розлючено плює. Погляд його випадково пада на хижу Альонушку, яка хтиво клацає іклами i пускає слину з рота.

Микола.
А ти шо робиш тут, змiя їбуча?
Ти, мабуть думаєш, шо тут кiно знiмають
Рекламного про пасту для зубiв?

Роздратований Микола жбурля каменюку в Альонушку, яка з хижим гарчанням лiзе назад в очерет. При цьому вона робить еротичнi знаки Павлiку Морозову i принадно вихиляється тiлом. Павлiк без зайвої рефлексiї бiжить за зеленою бляддю в болото. Пєлагєя Нилiвна розставляє руки, як в картинi Маковського “Не пущу”.

Пєлагєя.
Не лiзь, синок, вона тобi не пара,
Вiд неї ти пiдхопиш враз сiфона.

Павлiк роздратовано пиздить Пєлагєю Нилiвну по мармизi, Пєлагєя пада довго i велично, як це i личить епiчнiй героїнi.

Пєлагєя.
Убив!
Хор пiонерiв.
Убив! Убив!
Пророк Микола.
Пiздєц!

Сiнхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з грiмом, блискавкою, смерчем i всiм, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихором проносяться медузи, горгони, чорти, дракони i просто якiсь лярви. Натовп збивається вкупку, як безпорадне стадо, з жахом спостерiгаючи катаклiзми. Тiльки Пророк лишається незворушним. Спокiйно лягає вiн в прекрасну кришталеву домовину, яка вiдразу ж починає свiтитися синiм вогнем, i невидимою силою влiтає назад в храм. Дверi храма з грюкотом зачиняються, i з жахливим рипiнням ритуальна споруда робить поворота i на жовтих курячих ногах пиздує в болото, розбризгуючи грязюку. За ним, як щури за гамлєтським щуроловом мовчки iдуть загiпнотизованi Щукiн, Альонушка i пiонери. На сценi лишається тiльки Павлiк, який стоїть в античнiй позi над тiлом матерi, i Фiлiн, який сховався за сосною i вiд жаху тихенько пiдвива.

Дiя третя. Картина Перша.

На галявинi, серед величного сибiрського лiсу бiля туристичної палаткии сидять Сука i Блядь, богинi помсти, гiвна, мух i менструацiї, так званi ерiнiї, вбранi туристками 60-х рокiв. На обох неоковивнi спортивнi штанi кольору шкiльних чорнил, потворнi туристичнi черевики i амебної форми рюкзаки. Довершують гардероб гидотнi чорнi крильця, якими цi бридкi створiння час вiд часу вимахують. Обидвi богинi – це здоровеннi масластi невизначеного вiку агресивнi чуви. Одна з ерiнiй слухає по портативному приймачу романтичнi пiснi про геологiв, друга колупається в зубах виделкою.

Сука.
Хотiла б я пацанчикiв красiвих
Зустрiти в цiм їбучiм турпоходi,
Бо замiсть них тут тiльки блядськi рисi,
Ведмедi, змiї, сови беспокойнi
Вночi кричать, неначе їх гвалтують.
Філін (з дерева)
Угу-угу-угу!
Блядь.
Нема сєйчас пацанчикiв хороших,
А тi, що єсть, не їздять в турпоходи,
А як поїдуть здуру на турбазу,
То не вилазять, падли, з ресторану,
Аж поки грошi не попропивають.
В той час, коли нещаснi молодицi,
Якi купили льготниє путьовки,
Щоб поїбатись трохи у походi
Спортивному, лiкуються вiд нервiв
І клiмаксу вонючою водою.
Регочуть iстерично, скавучать,
Як цуценята, темними холодними ночами
Пiд ковдрою казеною, самотнi,
В убогих номерах на десять коєк,
Де радiо пиздить вночi i вдень,
Бо хтось зламав його i виключить нiззя.
Де блядь командировочна вночi
Приходить i сiдає в умивальник
В сраку п’яна, i тепер до ранку
Ви слухаєте, як вона iкає.
Де об’явлєниє висить в фойє засранiм:
“Товаріщи! Не кидайте в вiкно рєзіновиє іздєлія,
бо гусі їх їдять i ними давляться!”
Філін.
Угу-угу-угу!
Блядь.
Смiється з нас цей йобаний хижак.
(Кида в Фiлiна палку. З дерева чути крик: ” У, блядь, ти шо сказилась?”)
Сука.
А може там пацанчики сидять,
Студенти-першокурсники красивi,
Вони iз нами шуткувати хочуть,
А ти ломакою упиздила по ним.
Голос з неба.
От, курви, я вам зараз дам студентiв!

На галявину на величних чорних крилах планiрує Клiмакс, вiсник богiв, щось середнє мiж бетменом, медузою Горгоною i дельтапланом. Сказати, що вiн страшний, – це не сказать нiчого. Коли вiн говорить, у нього з рота виривається вогонь, вiн весь обмотан змiями. Обидвi блядi, побачивши Клiмакса, з жахом падають долi ниць i навкарачках повзуть в кущi.

Сука (з жахом)
Клiмакс! Це Клiмакс!
Клiмакс.
Так, не фраєр я, а клiмакс змїєносний,
Отож тремтiть, паскуднi нiмфоманки,
Що замiсть того, щоб глядiть онукiв,
Виябуєтесь перед пацанами з профтєхучилища
І переймаєте у них їх сленг дебiльний
І пхаєте свої квадратнi сраки в лосiни молодьожнi.
Вам студентiв захотiлось? Ось вам студенти!

Клiмакс бере в кожну руку по товстiй змiї i змiями пиздить нещасних профур, якi вiд жаху виють i лазять рака. З високої сосни долинає вже знайоме нам “Угу!”

Клiмакс (катує блядєй)
Оце вам за лосiни синтетичнi!
Оце за першокурсникiв!
А це вже за геологiв, гiтару, тайгу
І прочу поєбєнь!
(Кожен пункт обвинувачень Клiмакса супроводжується ляпасом важкою змiєю).
Оце за тi похабнi вашi пiснi,
Що ви їх виєте ночами, сичiв лякаючи!
Оце за блядськi вiршi, де про любов написано,
Що їх ви пiд подушками тримаєте. Насправдi ж
Вам хочеться, щоб п’яна шоферня,
Яка й не знає толком, як читати,
Їбала вас в брудному гаражi!
Сука i Блядь.
О Клiмаксе! Нехай же цеглепад
Впаде на нас, мерзених! Хай говно
Затопить нашу хату аж по крокви
І iз труби полiзе замiсть диму!
Нехай нам повилазить! Щоб нiколи
Ми хуя не побачили в життi,
Якщо ми будем лiзти к пацанам,
До ранку з ними лузгати насiння
І реготать придурочно – вдавати,
Що нiби-то лоскотки боїмось.
Не будем бiльше ми!
Клімакс.
Ну, не клянись, то грiх.
(Клiмакс сiда на пенька, дiстає “Бiломор”, закурює, так, що стає схожий на справедливого начальника дитячої колонiї. Вiн пригощає цигарками блядюг, як це звичайно роблять на допитах кмiтливi менти. Раптово гостро примружившись, як це вiртуозно робив Бєрiя, щоб приголомшити ворога, питає)
Ви Зєвса знаєте?
Сука i Блядь (з жахом)
Ми знаємо…
Клімакс.
Вiн щойно наказав пошматувати вас обоїх на котлєти,
Якщо ви вже сьогоднi не засмажете Павла Морозова
І не подасте йому о сьомiй на вечерю.
Вiн сказав, що любить, щоб шкiру не знiмали,
А перед тим, як подавать на стiл,
Побризгали б на неї трохи коньяком.
А з рота щоб стирчала цибулина,
Та тiльки свiжа, а не тогорiчна.
Гадьониш цей вже заїбав богiв,
Вiн запиздячив всю свою сiм’ю.
Тепер вiн може на Олiмп полiзти
У свiтлиє палати до богiв,
Щоб звiдти їх на землю постягать,
А потiм сам на крiсло Зевса сяде
І буде видавать укази.
Цього ми не можемо терпiти.
Пiдроздiл блядський щас шикуюсь,
Кругом, вперед за ордєнами!
Сука – старша, шо не ясно?

Сука i Блядь по-воєнному виконують накази.

Сука.
Докладує старший сержант Сука!
Дiвєрсiонна група в складi
Старшого сержанта Суки i єфрейтора Блядi
В наряд заступила!
Клімакс.
Праве плече вперед! Бiгом!

Обидвi профури вихором зникають в тайзi. Клiмакс з цигаркою в ротi з вогнем i димом стартує вертикально вверх, як це робить на Байконурi ракета.

Картина друга.

Павлiк Морозов мандрує тайгою, несучi на могутнiх плечах мiшок з мертвою матiр’ю. Мандруючи так, вiн зненацька влазить просто в лiгво Сфiнкса, який годує здоровенними цицьками маленьких сфiнксенят.

Сфiнкс.
Ага! Людиною воняє смачно як!
К обiду ти менi з’явився вчасно,
Давно пацанчiками я не ласувала.
І як менi ти не вiдповiси
На три мої загадки хитрожопi,
То з’їм тебе негайно.
Павлік.
Не бздю нiкого я!
Давай загадки, сука iз цицьками.
Розгадував я й не такi кроссворди,
Складали їх євреї хитромудрi,
Хотiли наїбать – не получилось.
Із ними не рiвнятися тобi,
Потвора ти дрiмуча.
Сфінкс.
Так слухай. Що це таке:
Не буряк, не морковка,
А червона головка?
Павлік (не хвильку не вагаясь)
Пiонерка в червонiй хустинцi.
Що, з’їла, сука?
Сфінкс.
Хвалитись постривай.
Скажи, що це таке:
Лiтає і смертю засiває?
Павлік.
Фашистський лiтак.
Сфінкс.
І тут вгадав, паскуда!
Слухай же останню.
Що це таке:
Орел лiтає – народ визволяє?
Павлік.
Радянський лiтак.
Сфінкс.
І тут вгадав. Іди своїм шляхом.
Розумний ти, а я їм тiльки дурнiв.
Павлік.
Нi, постривай, бо зараз моя черга загадувать,
І як ти щас менi не зможеш вiдповiсти,
То тебе з говном змiшаю я
Разом з твоїми цуценятами.
Що це таке, вiдповiдай негайно:
Сичав, сичав, та й замовк,
Вигляда з нори, як вовк?
Сфінкс.
То, може, то скажена барсучиха.
Павлік.
Тупа пизда! Це – Гєбєльс!

Павлiк страшною силою епiчного героя пиздить Сфiнкса мiшком з мертвою матiр’ю. Сфiнкс пада мертвий. Павлiк з насолодою душить маленьких сфiнксенят, якi жалiбно скавучать. Тихцем, нiким не помiченi, з-за сосни визирають Сука i Блядь. Обличчя у них розмальованi грязюкою, як це роблять на бойовому завданнi американськi рейнджери в джунглях Індокитаю.

Блядь.
Який вiн гарний, Сука!
Сука.
Ах, я не можу на нього дивиться,
Бо я уссусь в труси!

Павлiк в цей час здирає з Сфiнкса шкуру i надягає на себе, як Геракл. Потворна шкура щiльно облягає його могутню постать, так що сфiнксовi цицьки гойдаються на плечах, як здоровеннi еполєти.

Павлік (до ерiнiй)
Не треба там ховатися, дiвчата,
Все бачу я. Ви краще йдiть сюда.
Скажiть менi, чи любите ви сєкс?
Блядь (виступає вперед)
Конєчно!
Сука (пошепки)
Ти, Блядь, дурна, забула ти про Зєвса,
Вiн на котлєти порубає нас.
Блядь.
Я Пушкiна читала на турбазi. Там сказано,
Що краще меньше жити, но їбатись,
Нiж жити дохуя таким життям убогим,
Як ми живем з тобою. Подружка сизокрилая моя,
Яка в нас жизнь? Щодень приходить Клiмакс
І пиздить кобрами отруєними по попереку хворому.
Казав крилатий гад, щоб ми про пацанiв не смiли й думать.
Та я їбала жизть таку, подружка.
У дико лiгво це я раком щас полiзу
І хай весь свiт накриється пиздой,
Безсмертниє боги, Олiмп i океан
І небо все нехай к хуям розпроєбеться
Разом з амбалом тим, що його пiдпира!

Блядь, хтиво вихиляючись сракою, залазить до сфiнксового лiгва. За нею лiзе Павлiк Морозов, чіпляючись сфiнксовими цицьками за вхiд.

Сука.
Оце подружка вткнула!
Так менi сейчас зробилося завiдно.
Колись i я дiвчатком молоденьким
Курила план, ширялася потроху,
А потiм, сидячи на теплих трубах
У подворотнi ззадi гастронома
Я цiлувалася з хiпками
І спiвала про Mishelle.
К хуям вiйну! Робiть любов, дебiли!

Сука лiзе у вонюче лiгво, з якого негайно долинають твариннi звуки, чавкання, рипiння i таке iнше. Через галявину сумно мандрує храм Аполона на курячих ногах, очевидно, у пошуках iстини. За ним iдуть загіпнотизованi пiонери, Щукiн i Альонушка. Альонушка веде за собою на мотузку свого брата Іванушку. Іванушка – бiленький, з маленькими рiжками, ратицями i хвостиком. Альонушка i Іванушка з цiкавiстю прислухаються до тваринних звукiв, а потiм, не вагаючись, залазять всередину. Судячи з задоволеного мекання, їх зустрiчають гостинно. Храм Аполона сумно зникає в тайзi разом з учнями. Фiлiн, який весь цей час вiв з дерева свої шпигунськi спостереження, м’ягко планiрує на галявину.

Філін.
Мовчать боги, принишкли океани,
Везувiї таять в собi свiй попiл,
Камiння i вогонь священий. Храми
Стоять, зарослi будяком i хмизом,
У хмизi тiм скульптури охуєних
Розмiрiв лежать розкиданi,
І дивляться незрячими очима
В безодню неба. Замовкли всi,
Чекаючи коней iз вершниками,
З косами й вагою.
Та щось не йдуть, проклятi.
Або б уже сказали, що не прийдуть,
Або скажiть, коли,
Бо вже нема нiякого терпiння їх чекати.
Так дальше жить нiззя! Скрiзь долбойоби!
Навiщо, мама Мудрая Сова,
Мене ти народила!

Фiлiн за своїм звичаєм хоче битися головою об сосну. Раптом несамовите рипiння дерев i нелюдське гарчання вривається на iдилiчну галявину. З’являється Павєл Власов у всiй своїй красi. Вiн одразу ж помiчає блядство у своїх володiннях i слоноподiбними ногами розчавлює бридке лiгво Сфiнкса. Блядi з пострахом розбiгаються. Фiлiн радiсно кричить: “Ага! Ага! Прийшли!” i лобом колотиться в сосни, утворюючи лiсоповал. Павлiк Морозов смiливо вилазить з-пiд вонючої груди кизякiв, скелетiв i сухого бадилля, з яких було побудовано цю звiрячу бiрлогу.

Павлік.
Якого хуя ти, амбал невмитий,
Прийшов сюда мiшать моїм зайняттям?
Тепер своїм улюбленим прийомом
Зроблю з тебе навiки iмпотента.

Павлiк пиздить Павла Власова ногою по яйцях. Роздається звук, нiби вдарили в дзвона.

Павлік.
Що, не подобається?
Павел Власов.
Нi.
(З цими словами вiн пиздить Павлiка по головi. Звук абсолютно iдентичний першому, результатiв нiяких).
Павлік.
Тодi знайомся iз моїм мiшком смертельним,
Із матiр’ю могутньою моєю.
Я її вбив, вона ж тебе уб’є.

Павлiк пиздить мiшком Павла Власова, який страшно кричить: “Мать! Мать!” хапа ротом повiтря i пада на Павлiка Морозова з страшним стуком. Очевидно, при падiннi вiн припиздив Павлушу своїм здоровенним кiнг-конгiвським тiлом. Павлуша не ворушиться, його кiшки смачно бризнули на мармизи блядєй, якi спостерігають величне видовище, тремтячи вiд жаху. Маленьке козенятко Іванушка залазить на трупи титанiв i жалiбно мекає. Тiльки Фiлiн продовжує iстерично битися лобом в стовбури на своїй рiзосецi, iстерично повторюя: “Прийшли! Прийшли! Та тiльки конi де?! Де конi, блядь, де конi?!” В жахливiй тишi страшно падають вiковiчнi дерева.

Завіса


Лесь Подерв’янський

Текст взято з бібліотеки Мошкова
Правив та форматував: Chill (chill at doslidy dot kiev dot ua) [ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]