7-го лютого на київському Подолі відкрили галерею сучасного мистецтва “Dymchuk Gallery”. Одночасно тут стартувала виставка художника і драматурга Леся Подерев`янського “Шлях воїна”.На шести картинах автор зобразив японських самураїв. Їх намалював протягом останнього року. Надихнула книга японського самурая XIV-XV століть Міямото Мусасі “Книга п’яти кілець”. У трактаті йдеться про стратегії фехтування та про моральні правила воїна. Сам Подерв`янський більшу частину життя займається бойовим мистецтвом кунг-фу.
“Сотню разів бачила, як Лесь був самураєм, – каже 46-річна актриса Олена Рєпіна. Вона виконала одну з головних ролей у виставі за п’єсою Подерев`янського “Павлік Морозов”. – Ніколи не дозволить ображати при собі жінку. Завжди знайде спільну мову з будь-ким. Жодна з його жінок не скаже нічого поганого про нього і одна про одну. Це великий дар – збирати на своїх виставках усіх своїх дружин. Він дбайливий батько, дуже любить дочку Настю. Ходив разом з нею у школу танго. Щоб дитина не губилася, танцював з нею”.
Актриса п’є червоне вино. На шиї висить срібний кулон з Богоматір’ю.
“Лесь дуже красивий чоловік, що зараз рідко буває, – високий, статний. Скільки б йому не було, виглядає на кілька десятків років молодшим. Дуже любить життя і людей. Це йому завжди додаватиме молодості, – музиканти на скрипках і віолончелі своєю грою починають перебивати голос жінки. – У часи радянської влади Бог нашіптував Лесю тексти п’єс. Тоді про таке не можна було навіть думати. Я була студенткою театрального вузу і ми зачитувалися його творами ще у 1983-му. Вважаю справедливим, що про Леся більше знають як драматурга, а не художника. Бо у п’єсах він геніальний. Спершу було слово. Бог дав йому дар ним володіти”.
На центральній колоні невеличкого залу висить картина з самураєм, який тримає біля правого плеча шаблю. Від інших робіт вона відрізняється меншим розміром.
“Це моя улюблена робота, – продовжує Олена Рєпіна. – З Лесем знайома не один рік. Деякі картини вже бачила. Ходжу на виставки його дочки Насті. Вони з батьком працюють у різній стилістиці. Нехай Лесь не сердиться, але мені, як жінці, роботи його дочки ближчі до душі. Картини Леся – це сильний, мужній пензель. Кожна його робота по-чоловічому жорстка”.
Зал все більше заповнюється гостями, які йдуть вітатися з художником. Через високий зріст Подерв`янського легко помітити у натовпі. Він у сорочці гірчичного кольору і сірих джинсах.
“Стилістично художник не змінюється протягом багатьох років, – каже київський мистецтвознавець Едуард Димшиц. – Дотримується постмодернізму як у живописі, так і в літературі. Подерв`янський належить до провідних художників в Україні, але як літератор пішов далі”.
За столом під білою скатертиною дівчина у фартусі не перестає відкорковувати пляшки з білим і червоним вином. Над головами гостей з’являються таці з легкою закускою. Офіціантам важко протиснутися через щільний натовп. За лічені хвилини частування розбирають.
“Коли їздимо з акторами на гастролі, буваємо разом, частенько згадуємо улюблені фрази з п’єс Подерв`янського, – розповідає актор Олег Прімогенов, який виконав роль Савви Морозова у виставі “Павлік Морозов”. – Моя улюблена з “Короля літра” – “Усі перевороти, юний друже, один початок мають і кінець – спочатку розбивається склотара, а потім підкрадається піз…ц”. Усі перевороти у світі починаються з того, що спочатку б’ють посуд, а потім накриваються самі”, – підносить високо келих з червоним вином.
Хтось з гостей одягає верхній одяг і залишає галерею. Кілька чоловіків курять на вулиці. Келихи після вина залишають зовні на підвіконні. Побачити виставку можна до 18-го березня.
