Лесь Подерв’янський: Нещодавно я зробив два великих українських відкриття стосовно гламуру і стосовно Маркса. І вони пов’язані, до речі. Ми вивчаємо жлобів із Миколою.
Микола Вересень: Так, у нас таке «заніматєльноє жлобознавство».
Лесь Подерв’янський: Я зрозумів, чому жлоби полюбляють гламур. Це настільки очевидно. Це фізичний закон, як Ломоносова-Лавуазьє. Жлоб, по суті, – корявий, а гламур – гладенький. Коряве тягнеться до гладенького по природі своїй, як інь до янь, холодне до теплого, мокре до сухого. Це закон. Тут нічого не поробиш. Чим корявіша країна, тим більше в ній гламуру, бо гламур – гладенький, лакований. У Парижі жоден мудак не купуватиме собі сумочку Louis Vuitton за 2 тисячі євро, бо Франція – гладенька країна, тому вона експортує гламур у коряві країни. Адже гладеньке на гладенькому з’їжджає, гладеньке чіпляється лише за коряве.
Стосовно Карла Маркса. Ми всі вивчали про боротьбу класів. А що таке класи у світі – це бідні й багаті. Бідні не люблять багатих – звідси боротьба. Але тут це накрилося мідним тазом. Тому що жлоби, насправді, – це клас, де багаті й бідні не мають жодного значення, бо бідний жлоб і багатий жлоб – все одно жлоби. Тому класова близькість бідного жлоба ближча багатому жлобу, а не бідному інтелігенту. Тому бідний жлоб завжди голосуватиме за багатого жлоба, а не за бідного інтелігента. Тобто бідний жлоб і багатий жлоб – це один клас, і Маркс пролітає.
– А оцей феномен жлобства як класу в чому?
Лесь Подерв’янський: Для мне жлоб – це, насамперед, людина, яка знаходиться не на своєму місці. Пояснюю. Микола знає, в мене є хатинка на хуторі в Полтавській області, і там мене оточують пречудові мої друзі. Вони абсолютно прекрасні. Але якщо уявити собі, що вони раптом стануть начальниками, я перестану з ними дружити, бо вони стануть гнусними падлюками. Оце і є феномен жлобства. Бо коли селянина пересувають із його звичного місця на інше, де він геть некомпетентний, він стає жлобом – гнусним, агресивним, страшним гадом.
– Як у «Собачому серці» – «славний же був песик»?
Микола Вересень: Так.
Лесь Подерв’янський: Я точно знаю, що коли б Яник був завгаром, я б із ним бухнув і ми обидва відчули б задоволення від спілкування.
Микола Вересень: Я певен, що він був би потрясний завгар і всі машини були б у нього чисті, відремонтовані і порядок би був.
Лесь Подерв’янський: І як тільки цього персонажа ставлять в інше місце, він стає смішним, неконтрольованим і абсолютним жлобом. Не можна людей пересувати з однієї касти в іншу.
– Тобто це питання некомпетентності чи внутрішнього стану?
Лесь Подерв’янський: Це питання того, що людина однієї касти має в ній перебувати.
Микола Вересень: Тут я не погоджусь із Подею. Якби були касти, я жив би в Камброді на Луганщині і крутив би коровам хвости. Але мій батько вивчився і став академіком, а я став Миколою Вереснем. Америка не стала б Америкою, якби були касти, а була б Індією. І якщо мене завтра спитають, чи хочу я бути президентом, я погоджуся, щоб президентом не був Янукович. Бо певен, що бути кращим президентом, ніж він – дуже легко.
– Хочеш бути президентом, Микола?
– Я хочу бути президентом. Я вважаю, що проблема Януковича не в тому, що він хороший чи поганий – він мало того, що не вміє книжки читати, він реально не розуміє, навіщо їх узагалі читати. Коли я був молодий, вважалося, що є розумні і дурні, так от до розумних прираховували й тих, хто визнав, що вони дурні. Коли я бачу сьогоднішній уряд, я твердо розумію, що 99% – це люди, які не читали книжок. Чому 99%, бо там є Герман, яка, я точно пам’ятаю, читала.
Я певен, що рано чи пізно ця лафа, в якій перебуває ПР, скінчиться, бо питання там в нечесності й несправедливості.
– А хто ж чесний, Миколо? Я, наприклад, нікому не вірю.
– Чекай, якщо ми візьмемо Кравчука, Кучму, Ющенка і Януковича, то за наявності ручки і великого листка паперу я можу тобі довести, хто з них найбільш нечесний.
– Хто?
– Янукович, певна річ.
– А хто найбільш чесний?
– Звісно, Кравчук. Послати генерального секретаря ЦК КПРС дуже непросто.
– До того ж акуратно так. Тобто він найрозумніший? Але ж ми говоримо про чесніть.
– Перемогти комунізм – найчесніша позиція у світі. Навіть якщо ти тричі комуніст, але коли ти перемагаєш найбільшого ворога – ти найбільш чесний.
– А Лесь як вважає?
Лесь Подерв’янський: Я вважаю, що найчесніший із них Ющенко. Просто що з геніального економіста і фінансиста вийшов кепський президент. Це означає, що не можна змінювати професії так різко. Бо професія президента ось у чому – треба бути хорошим кадровиком, добре розбиратися в людях. Насправді я не певен, що Рейган був хорошим економістом, але в нього була хороша команда. Потрібно набрати фахівців, які розуміються у своїй галузі, тоді все починає працювати.
– Чи є в нас такі люди, хто міг би бути президентом?
Микола Вересень: У політиці – ні.
Лесь Подерв’янський: Президент не має розбиратися у всьому, насправді, таких людей в історії мало. Головне – розбиратися в людях і розставити всіх по місцях. І все. А якщо ти розставив по місцях людей з огляду на те, хто хрестив твоїх дітей, то не факт, що в тебе щось вийде. Ющенко хотів як краще, він чудовий економіст, його визнали найкращим банкіром, він був найкращим прем’єром – про це забули, але він витяг економіку країни, чого ж Кучма його й запросив. А от коли він став президентом, він облажався, бо роль інакша.
Микола Вересень: Лех Валенса – ремонтник електрокарів. Але коли він став президентом, запитав: «А хто мені може зробити Швецію із цієї країни? Я хочу щось середнє між Швецією й Німеччиною». Йому відповіли: «Бальцерович». І Бальцерович із Мазовецьким це все й зробили. Тому президент не мусить розбиратись геть у всьому. Він мусить розуміти перспективу, що потрібно створити і хто це може втілити. І ти знайдеш у цій країні тих людей, які можуть це зробити.
Країна взагалі золота, і я ненавиджу тих, хто тихо чи голосно критикує народ. Золоті люди оточують мене, моїх друзів, у мене золоті студенти. Все в країні чудово, окрім влади. І тут проблема, що українці ніколи історично не обирали своєї влади. Українську владу обирали в Москві, Варшаві, Відні, Бухаресті й ніколи в Києві. Але українці хороші учні. Це я кажу як викладач.
Джерело: http://www.telekritika.ua/lyudi/2012-11-05/76487
