Культовий український художник і драматург Лесь Подерв’янський про національну ідею, матюки та ідеального українця
Письменник, драматург, художник Лесь Подерв’янський у гостях культурологічного проекту анархо-кабаре “Зелена лампа” на ТВі.
Антін Мухарський: Пане Лесю, коли ви вперше в своєму житті сказали слово “х..”?
Лесь Подерв’янський: У дитячому садку.
Антін Мухарський: За яких умов і обставин це трапилося?
Лесь Подерв’янський: До мене підійшов мій собрат по нещастю в дитсадку, я вже не пригадую, як його звали, і сказав: “Подя, я знаю, що таке “х…”. Я спитав – що? Він сказав: “Це жопа”.
Антін Мухарський: Траплялися такі випадки, коли ненормативна вмотивована лексика, можливо, врятувала вам життя?
Лесь Подерв’янський: Не те, що рятувала життя, але полегшувала існування – можливо, так. Відповідь очевидна – в армії. Я служив у Білій Церкві, в піхотному полку один рік – був після інституту.
Антін Мухарський: Я два роки відслужив – то отаких не дуже той…
Лесь Подерв’янський: Спокійно, все було нормально…
Антін Мухарський: Чи ви дружите з інтернетом, чи ґуґлите себе?
Лесь Подерв’янський: Я, на жаль, навіть і комп’ютера не маю, ніяка дружба не ведеться.
Антін Мухарський: Тобто оці ваші п’єси, вірші пишуться, як це робили Гоголь, Шевченко – ручкою на папері?
Лесь Подерв’янський: Як дебіл, так – безсмертним гусячим пером…
Антін Мухарський: Вас не бентежить, що вашу літературну діяльність, драматургічну знають більше, ніж живописну діяльність? Скажімо, коли я вперше побачив у середині 1990-х ваш живопис – глибокий, філософський – то був здивований, бо був дисонанс між вашою літературною творчістю і художньою.
Лесь Подерв’янський: Більше 90% людей мислять вербально. Тому головні месиджі – це все-таки через слово, літературу. А художник… Малий відсоток мислить образами. Тому це несумісні речі. Література була і буде завжди популярнішою, ніж живопис.
Антін Мухарський: В одному інтерв’ю ви сказали, що ви – анархіст, бо анархізм є найвищий прояв соціально-культурного життя людини. Що для вас анархія? Ви є анархістом?
Лесь Подерв’янський: Та я не люблю державу – ось і все. У мене є деякі підстави. Я жив у “совку” і причин любити його не мав – це власний досвід. Я живу в Україні й підстав любити цю державу теж не маю. Нехай хто-небудь мені пояснить, навіщо ця держава існує – я буду дуже вдячний.
От ти платиш податки – і хочеш, щоби за це вона тебе лікувала, захищала. І що? Менти тебе … за твої ж податки, лікують тебе так, що просто в домовину, і все інше. Тобто держава функцій своїх не виконує. Вона як бюрократичний апарат обслуговує сама себе – і не більше.
Антін Мухарський: На Фейсбуці впродовж минулого тижня активні відвідувачі задавали питання на вашу адресу. Питання від Юри Критика – чи були у житті класика жінки, які йому відмовили?
Лесь Подерв’янський: Звичайно.
Антін Мухарський: Через що?
Лесь Подерв’янський: Ти розумієш, кожна жінка не може ж давати всім. Дає типу, від якого (а вона знає, мабуть, по запаху) будуть діти не дебіли.
Антін Мухарський: Я нещодавно почув від класика Івана Семесюка, що є навіть термін брейн-секс – тобто людина не може паруватися з людиною, до якої вона не відчуває інтелектуальної спорідненості. У вас щось подібне було?
Лесь Подерв’янський: Ну, це вже занадто. Я не настільки вишуканий.
Антін Мухарський: Тобто інколи підпадаєте під ту категорію “животное”?
Лесь Подерв’янський: Як казав герой п’єси, “разні случаї єсть”.
Антін Мухарський: Від Андріса Довбні ми отримали десь із 15 запитань до пана Леся – вибрали одне: “Вас батьки в дитинстві п… за матюки?”
Лесь Подерв’янський: Не за матюки, а просто п… “Разні случаї єсть” – інколи бувало за діло, а інколи і попадав просто. Але дітей бити не можна.
Антін Мухарський: У вас донька є. Скільки їй вже років?
Лесь Подерв’янський: 34 – десь так.
Антін Мухарський: Вони завжди діти – і завжди їх можна…
Лесь Подерв’янський: Ні, я ж на власному прикладі знаю, що бити дітей не треба.
Антін Мухарський: Ну, удар у пана Леся такий, що може бика на скоку зупинити і “горящу ізбу” розбити вщент. Скільки років ви займаєтеся бойовими мистецтвами?
Лесь Подерв’янський: Десь більше тридцяти.
Антін Мухарський: Й.Заруба: “Хто важливіший – культуролог чи уролог?”
Лесь Подерв’янський: Уролог.
Антін Мухарський: Тобто якщо йдеться про те, що важливіше в людині, тіло чи душа, ви вибираєте…
Лесь Подерв’янський: Ну, це нероздільні речі.
Антін Мухарський: Наступне питання – Сашко Гнидюк питає, чи правда, що в Україні театр помер.
Лесь Подерв’янський: Не те, щоби він помер – він є, він існує. Просто якої якості…
Антін Мухарський: То якої якості? І яку функцію передусім має виконувати сучасний театр – розважальну, виховну?
Лесь Подерв’янський: Та які там функції… Ні розважальної не треба, ні виховної. Мистецтво ніколи нікому нічого не винне. Бо коли воно винне, то перестає бути мистецтвом.
А щодо якості – це застарілий, заштампований театр, який абсолютно не відповідає сучасному середньому стану європейського театру у світі.
Антін Мухарський: Бернард Шоу в есеї сказав, що літератор мусить образити своїми творами якомога більше кількість людей, причому особисто. Не хочете нікого ображати і назвати театри, які, на вашу думку, є заштампованими і неактуальними?
Лесь Подерв’янський: А на це у нас часу не вистачить – буквально всі. На жаль, так сталося.
Антін Мухарський: Останнє запитання із Фесбуку. Інна Корнелюк – чи є в Україні авторитетні журналісти-журналістки, думка яких вам цікава?
Лесь Подерв’янський: Ті, з котрими я дружу. Микола Вересень, наприклад.
Антін Мухарський: І наостанок – одне питання від наших блискучих осколків шоу-бізнесу – шоу-балету “Вітерець”. “Юрій Андрухович у своїй книзі “Диявол ховається в сирі” пише: “Уяви собі, що ми даємо тобі чотири мільйони доларів на два роки. Щоб ти зробив для своєї країни з цією сумою?” Питання – як би ви витратили ці чотири мільйони?”
Лесь Подерв’янський: Ну, це взагалі не питання. Бо можна думати, як витратити чотири мільярди доларів – це вже щось, хоча й небагато. А чотири мільйони доларів – тут і думати нічого. Це не гроші, за які можна щось зробити. За чотири мільйони доларів можна зняти, наприклад, фільм за моїм сценарієм. І то, може, мільйона не вистачить.
Антін Мухарський: А який це сценарій, як він називається?
Лесь Подерв’янський: “Ваша Галя балувана”.
Антін Мухарський: Як ви, до речі, ставитеся до програм, де треба тупо поржати, до шоу-бізнесу як ставитеся?
Лесь Подерв’янський: Так, “жрать, срать і ржать”. Оце три іпостасі, чого бидло хоче.
Антін Мухарський: Попереду у нас рубрика “Хто винен і що робити?”. Чи є у вас концепція національної ідеї України? В чому вона може полягати?
Лесь Подерв’янський: Перше питання – навіщо Україні національна ідея?
Антін Мухарський: Це така екзистенція українського буття – ми можемо жити без національної ідеї. В інших країн є якісь еліти, які формують культурологічний контекст їхнього життя, задають ритм, динаміку, ідеологію. А в нас такого нема. Чи є?
Лесь Подерв’янський: Ну, національна ідея потрібна, очевидно, Китаю, Росії, можливо, США. Але, наприклад, навіщо Албанії національна ідея чи іншим таким країнам? От ми прийшли в Албанії в телестудію і там сидять двоє мудаків і дуже серйозно обговорюють албанську національну ідею. Яка твоя реакція на це?
Антін Мухарський: По-перше, як колись відзначив Кучма, Україна – не Росія. То я теж можу сказати, що Албанія – не Україна. Там мільйонів півтора, а в нас із сорок п’ять. Візьми іншу країну, таку, як наша, яка розташована в центрі Європи і розляглася між прекрасним благополучним Заходом і дико-азійською імперією і отак-от вона тут, не знаходячи своєї геополітичної місії, бовтається…
Лесь Подерв’янський: Та не треба геополітичних місій! Тарас Григорович колись у своєму вірші визначив цю національну ідею. Він сказав – садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть і т.д. Ось і вся національна ідея.
Антін Мухарський: Є досить багато достатньо благополучних країн, скандинавських, наприклад, які не сповідують оцих імперських замашок, про які йшлося, коли згадували Росію, США чи Китай.
Лесь Подерв’янський: Так і не треба.
Антін Мухарський: Тобто наша національна ідея в тому, щоби комфортно почуватися?
Лесь Подерв’янський: Щоби не мати національної ідеї.
Антін Мухарський: Отже, рецепт від Леся Подерв’янського : українська національна ідея в тім, щоби не мати національної ідеї.
Лесь Подерв’янський: Або ще радикальніше – від…ся від нас, англійською це буде елегантно – fuck off.
Антін Мухарський: А хто від нас має від…ся? До нас до…ся? Хто?
Лесь Подерв’янський: Ну як? Всі – росіяни, румуни.
Антін Мухарський: Анархічний устрій – у принципі, найпритаманніший для українця, який звик віками обходитися без держави. Чи можливо, що анархоустрій коли-небудь стане домінуючим на якихось територіях, люди почнуть знизу самоорганізовуватися, будуть брати на себе владу, відповідальність і якось розбудовувати вільні території?
Лесь Подерв’янський: Якщо подивитися на всю нашу історію, то кожному дебілу буде зрозуміло, що це і є шлях України. Бо Україна ніколи не мала державності – і всі плачуть. Та вона не мала державності, бо та їй ніколи не була потрібна! Це і є її шлях – це ж ясно.
Очевидно, що за 20 років можна було побудувати що завгодно. Але очевидно, що коли за цей час українці не змогли побудувати державу (бо це – не держава, це лайно), значить, вона їм, може, і не треба.
Антін Мухарський: Як вам бачиться ідеальний українець? Як він мусить будувати своє життя, в якому будинку жити, які книжки читати? Як, на вашу думку, мусить виглядати модерний українець і з чим себе ідентифікувати?
Лесь Подерв’янський: Ідеальний українець? Та чорт його зна… Де він? І нащо він? Це все вже Фрідріх Ніцше, надлюдина.
Антін Мухарський: От мені у слухавку мою кажуть – давай про культуру… Хочу запитати про культуру – вона взагалі є? І нафіга вона потрібна?
Лесь Подерв’янський: Вона є, тому що є люди, які її роблять. Вони просто не здатні не робити. Ось і все. І вони роблять культуру.
Антін Мухарський: Антон Соломуха, коли його питали про створення Нацкомісії з моралі, сказав, що “мені обличчя українських політиків скоріше нагадують статеві органи якихось підводних творин. А показувати дітям те, що робиться у Верховній Раді – це порнографія, яка псує смак і карму людську”.
Як ставитеся до конформізму в житі й до цього дуалізму українського, який завжди і дулю в кишені, а якщо що і ножа в спину, а як щось – то велкам, гості дорогі, хліб-сіль?
Лесь Подерв’янський: Ну, так воно є, що тут зробиш. Я ж не можу вийти такий красівий і сказати – оце хороші, а оце ган…и і під…и. Я ж теж насправді не єсть досконалість.
Антін Мухарський: Багато хто дивиться на вас і каже – оця людина має якийсь внутрішній стрижень, якщо може дозволити говорити собі якісь речі, які ви кажете, приміром, у “Павліку Морозову”. Як ви ставитеся до українського шоу-бізнесу, телебачення і масової культури?
Лесь Подерв’янський: Я особливо не переймаюся. Думаю, що всюди, в усіх країнах вони є. Якийсь жах у Німеччині – вся ця х… Комусь воно треба.
Антін Мухарський: Масова культура, поп-культура мусить існувати, якщо має попит?
Лесь Подерв’янський: Ну, а що ти робиш?
Антін Мухарський: Я вам ставлю два питання – відповідаєте на те, на яке хочете. Чи колись у житті була мить абсолютного щастя і гармонії, яку пам’ятаєте донині? І чи була мить екзистенційної кризи, коли ви переглянули якісь свої життєві принципи і сказали: “Я так більше вчиняти не буду”?
Лесь Подерв’янський: За порядком. Щастя – це взагалі не чоловіча категорія. От точно знаю, що є такий вираз – “женскоє щастя”.
Антін Мухарський: “Бил би мілий рядом…”
Лесь Подерв’янський: Так, є таке. А чоловіче щастя – щось такого я не чув. З цього випливає, що щастя має бути для жінок. Чоловік не має щастям перейматися. Взагалі щастя – не його проблема. Людина не живе заради щастя – заради щастя живуть дівчата. А людина має жити для чогось іншого, це очевидно. Шукати щастя може тільки мудак.
Антін Мухарський: А чим має перейматися чоловік, що він має шукати?
Лесь Подерв’янський: Самовдосконалення.
===================================
Посилання на відео:
http://www.tvi.aloha.cdnvideo.ru/files/video/2013/06/zelena_lampa_130616.mp4
Джерело: http://tvi.ua/program/2013/06/17/zelena_lampa_vid_16062013
