Початок був дуже несподіваний: протягом перших п’яти хвилин було чути тільки літературну мову… Ляшко був толерантний, Вольнова оголяла груди, Доній побачив нового Леся…
Постановки п’єси Леся Подерв’янсього в театрі чекав чи не кожен, хто хоч краєм вуха знайомий з його творчістю. І от нарешті сценарій епатажного драматурга вдалося «осідлати» українсько-німецькому режисерові та другу автора Андрію Крітенку. 16 квітня епічна трагедія «Павлік Морозов» уперше з’явилася на сцені столичного кінотеатру «Кінопанорама».
Ідею поставити «Павліка» запропонував Лесеві його «друг і однопляшник» Анатолій Димчук, який згодом став продюсером проекту. Робота над постановкою почалась узимку цього року. За словами Подерев’янського, найважчим у всьому процесі було будити режисера: «Крот (Крітянко. – Авт.) часто ночує в мене. Я вранці люблю прийти й сісти на нього. А він мене матюкає. Тоді я поводжуся як Сфінкс: кажу, що злізу тільки тоді, коли він відгадає загадки. На це він ведеться».
Сам Подерв’янський виступив ще й у ролі сценографа, а художником костюмів була його донька Анастасія.
Ще до початку вистави стало зрозуміло, яка публіка цікавиться творчістю Леся: серед великої кількості глядачів виділялися три народні депутати: Юрій Павленко, Олег Ляшко та Олесь Доній.
«Я чув, що є такий матерщинник махровий, вирішив піти й подивитися, що ж це за кадра така: чого на нього всі йдуть, щоб послухати матюки, чи чого? – толерантно каже колишній бютівець Ляшко. – Але сам я теж матюкаюсь… Особливо коли журналісти дошкуляють!»
Натомість депутат від НУ-НС Доній із Подерев’янським знайомий не один рік: за його словами, ще на початку 90-х депутат допомагав Лесеві організовувати виступи.
А для Юрія Павленка, який зріс на його творах, це взагалі культова подія:
«Лесь дуже багатьох людей «пересадив» на українську мову. А вистава – це його новий рівень, тому цікаво подивитися на це. Я дуже серйозно ставлюся до його творчості: вона відкриває українця по суті».
Незважаючи на високу ціну білетів (200 – 800 грн.), чотирьохсот місць, на які розраховано велику залу «Кінопанорами», явно бракувало, тож декілька десятків театралів спостерігали за дійством навстоячки.
Мені було цікаво, чому для постановки драматичного твору режисер обрав кінотеатр. Відповідь на це запитання прийшла під час самого перформансу, коли на екрані почали з’являтися зображення персонажів і фото. «Екран – це ще один герой, – заявили організатори – Він відіграє визначну роль».
Початок був дуже несподіваний. Протягом перших п’яти хвилин було чути тільки літературну мову. На сцені з’являється бог смерті Танатос, який сповіщає про початок Другої світової війни. Це Андрій Середа в довгому шкіряному плащі й окулярах. Він виступав свого роду модератором, час від часу з’являючись на сцені й додаючи жару.
Далі – відомий усім загін піонерів на чолі з учителем атеїзму та Павліком Морозовим, який нищить на своєму шляху все та говорить «мовою Подерв’янського» в чистому вигляді. Мета їхнього походу – знайти (чи не знайти) десь у болотах храм Аполлона й довести, що Бога нема.
Павлік Морозов є уособленням радянського піонера та нечистої сили водночас. Євген Капорін (Павлік) з роллю впорався бездоганно – незважаючи на приємну зовнішність, він з першої до останньої хвилини викликав лише відразу. До кінця вистави він передушив майже всіх героїв і врешті-решт помер і сам.
Загалом поєднання радянської і античної міфології, кохання, жорстокості, жаху, шоку та іронії глядач сприйняв доволі легко: щопівхвилини в залі то вибухав сміх, то зривалися оплески.
Приємною несподіванкою стала поява Миколи Вересня в ролі генерала Власова – німецького шпійона. Напевно, саме від нього найбільше попахувало «подерев’янщиною» – йому добре вдавалося передати Лесів стиль розмови. Хоча, за словами автора п’єси, журналіст хвилювався чи не більше за всіх інших: адже вперше виступає перед такою кількістю людей (без посередництва телекамери).
Час від часу лунають пісні Максима Добровольського, одну з яких виконує Андрій Середа.
За дійством з екрану весь час спостерігає «всевидюще око».
…Починається шлях Павліка Морозова до вселенського панування. Розносячи все, що потрапляє під «гарячу руку», він зустрічає сліпоглухонімого пророка Миколу Островського, який доводить йому, що боги таки існують. Тепер Павлік посягає на місце Зевса. Він убиває спочатку генерала Власова та своїх батьків, а потім змагається зі своїм зведеним братом, страхітливим чудовиськом Павлом Власовим. Під час цієї битви гинуть обидва.
Живим з-поміж усіх героїв залишився лише Філін. У фіналі він сповіщає про кінець світу.
На цьому місці самЛесь Подерв’янський завжди каже: «Завіса». Але в кінотеатрі немає завіси. Актори виходять на поклін, і лиш за деякий час із зали висуваються Андрій Крітенко, Лесь Подерев’янський та запрошений з Німеччини художник зі світла Петер Мюллер. Це був їхній спільний успіх, і, безумовно, усі вони заслуговували овацій.
Подерев’янський вийшов на новий рівень. П’єсу найепатажнішого українського драматурга уперше поставили на сцені.
Уже після перформансу світська дама Світлана Вольнова, яка виконала роль міфічної потвори Сфінкса з оголеними грудьми, зізналася, що Подерев’яський дуже хоче зняти кіно і шукає інвестицій. Пороте як повідомив режисер «Павліка» Крітенко, він, скоріше за все, не братиме участі в такому проекті, оскільки не займається кінематографом.
Сьогоднішню ж роботу режисера високо оцінив депутат Доній:
«Дуже сподобалася постановка: як на мене, Крітенко – потужний режисер. Це абсолютно нове прочитання Подерв’янського. Хоча Лесь залишився Лесем»…
Поділився враженнями від вистави й виконавець ролі головного героя, Євген Капорін: «Насправді хвилювався, але дуже сподобалося працювати з Лесем. Ми з ним хоч і нещодавно познайомилися, але було цікаво».
