Дмитро А.Невмивако
Життя насєкомих
Кибєр-триллєр з голови В.Пєлевіна та підсвідомості багатьох модних авторів.
Може бути розглянутий як оптимістична трагедія.
Увага! Сценарієм новорічної вистави бути не може!
Дійові особи:
Жук – він Жук і є. Страшеннно крутий, бо хитрий та підступний. Має багато грошей, тому усі вважають його дуже продвінутим пацаном. Має при собі усі аксесуари часу – моторолу, пейджер, проколоті вуха та пупок, мерседеса та здоровенного пістолета.
Таракан – Пріспособлєнєц з великої букви. Давно сидить на псіхотропних речовинах. Улюблена справа – скручує з марок цигарки з коноплею, через які якось ще й нюхає кокаін. Таскає з собою кальян, який, як він каже, привз-за бугра.
Муха-Цокотуха – особа легкої поведінки, яка дуже легко знаходить їнвесторів та кредиторів, завдяки чому у неї дуже продвінута торгівля усякою рухомістю.
Комар – військовий, чим сказано усе.
Павук – ярковиражений злодій з обличчам кавказької національності. Має мрію – пити соки з усіх, для чого плете повсюди павутини.
Коник – зовсім ще зелений, життя ще і не нюхав. Тому сидить тихенько, старанно записуючи усе, що роблять дорослі и перечитуючи усе це “на досугє”.
Полковник Бараболя – живе у підсвідомості, де має вігляд сурового монгола.
Дія перша
Картина перша
Декорація зображує квартиру Мухи-Цокотухи, але у дусі нового театру це скоріше схоже на помісь моргу та вокзалу, на що натякає металевий стіл на колесиках та рядок зварених між собою металевих-же стільців. Посеред сцени стоїть почата бутиль горілки та стакани. Скрізь репіння плівки та інші звукові ефекти можна почути якесь мурмотіння про купання та дацький кацапізм. За вікном видніється статую Товариша Сталіна, на якій хтось написав: Tchonkyn is Die! Портрет Фіделя Кастро на протилежній стінці нагадує щось невловимо знайоме.
Муха:
– Муха-Муха-Цокотуха, Муха по полю пішла, Муха грошенят знайшла
З цими словами Муха починає виймати з кишєнь товстенні пачки “баксів” та ще якихось иностраних валют. Накидавши велику купу, Муха починае ворушити її усіма лапами, поступово приходячи до статевого збудження.
Муха:
– Як я люблю грошенята! Буває, спиш з якимось старим павуком, таким бридким, що хочеться блювати. Алеж у нього гроші є. А це міняє справу…
Раптом у коридорі лунає дзвінок. Це виходить так раптово, що Муха лякається та починає швидко ховати гроші у тіж самі місця, з яких вона їх тільки що виймала.
Муха:
– А хто там?
Голос Таракана:
– Та начебто я…
Муха:
– Принесла ж цапова душа!
Таракан:
– Це у тебе сьогодні вечірка?
Муха:
– З якої нагоди?
Таракан:
– Ти, кажуть, гроші знайшла?
Муха:
– Ну.
Таракан:
– А як же друзі?
Муха:
– Таких би друзів макнуть у діхлофос…
Таракан:
– От і гарно! Буду я і… а інші йдуть нахуй!
З цими словами Таракан затягується з кальяну та плює чимось зеленим.
Картина друга
На тієї ж самій декорації Муха, вдягнена у війсковий захисний комплект. На морду натягнуто протигаза. Вона сидить перед великим столом, заставленим усякими жахливими речами – банками з діхлофосом, пакетиками з “Рейдом”, китайськими олівцями, брусками дустового мила та іншою смердючею хєратєнью. Муха заправляю усією цією гидотою пляшки з написами “Салюте”, “Водка” та “Whiskey”.
Муха:
– Буде вам і вечірка, і какава з амарето! Жлоби погані! Як знайти гроші – так піди, Цокотуха, пошукай! А як пробухнячити усе – ось і ми, друзі!
З цими словами вона починає строгати на рашпилі один за одним китайські олівці, після чого починає робити з цієї страшеної мішанини тістечка. Після цього Муха щедро заправляє діхлофосом серветки та розставляє по сцені “Рейдівські” пастки.
Закінчивши свою брудну справу, Муха завдоволено потирає рученятами та тихенько сміється. Десь у підсвідомості глядача лунає голос, трохи підсилениі професійною технікою: “Шо, підараси, грошей захотіли?…”.
Муха:
– Хотіли ви прийти. Ідіть, на вас чекаю я!
З цими словами вона спускається разом з частиною сцени униз, що символізує пекло та чорні думки Мухи. Світло гасне. Через темряву починають падати зелені сніжинки, з яких поступово вимальовуються якісь цифри та букви. Вони гаснуть після слов режисера: “Ох, ні хуя сєбє!”.
Дія друга
Картина перша
Сцена напівосвітлена. Вона зображує салон кінця дев”ятнадцятого сторіччя, з обов”язковим роялем посеред сцени. Гигантська банка з написом “Шпроти” стоїть поруч. Лунає якась тєхно-музіка, яка нагадує полонез Огінського, оброблений DJ Як-Його-Там. Під неї з темряви випливають якісь постаті.
Поступово розвиднюється. Стають видними мармизи гостей, серед яких не тільки актори, заявлені у афіші, а й Карл Маркс, Віктор Пєлєвін, Самуїл Маршак та Володимир Путін у костюмі активіста гітлерюгенда.
Таракан:
– Починаємо вечірку! Наша сьогоднішня п”янка присвячена нашій улюбленій Мусі! За її спонсорьскої підтримки ми сьогодні будемо п”яні та веселі!
Муха (хижо посміхаючись):
– Так-так, запрошую усіх у світ веселих пригод!
Гості весело починають загрибати тістечка за таць та похапцем розгрібають розставлені стакани із рідиною зенуватого коліру. Карл Маркс з підозрою дивиться скрізь стакан на світло.
Карл Маркс:
– Щось підозріло це все…
Потім він хукає та ковтає те, що його так непокоїло. Таракан з цікавістю дивиться на батька політичної економіки, після чого дістає з кишені аркуша та олівця.
Таракан:
– Розпишіться, будласка.
Карл Маркс:
– Тю, а нахуя?
Таракан:
– Автограф.
Карл Маркс:
– Та на тобі автографа…
З цими словами Карл Маркс щось задумливо пише на аркуші, після чого пхає його у карман та уходить зі сцени. Таракан дивиться йому у слід.
Таракан:
– От поц!
Тим часом усі гості за коварним планом Цокотухи вже випили гидоти з пляшок та наїлися отруєного печіва. Тільки Анакін Скайвокер стоїть у сторінці та щось важко думає.
Муха (підходячи до нього):
– Що це ви не куштуєте нічого?
Анакін Скайвокер:
– Та його усе хтось отруїв…
Муха:
– От бля!
Анакін Скайвокер:
– Та нічого, в мене з собою.
З цими словами він дістає з кишені пляшку з написом “Джедайська особлива з перцем” та ковтає. Пясля цього занюхує рукавом своєї куртки. Несподівано з його кишені випадає лучевий меч, але Анакін не бачить цього,бо прислухається до того, як у його шлунку Сила починає розщеплювати горілку на составляючі.
Зате це бачить Муха, яка лапою відштовхує меча до завіси. З хижим виразом на морді вона знакає за нею. Звідтіля через деякий час чується шипіння та чийсь зойк.
Голос Мухи:
– От бля, кажись мудак нарвався!…
З-за завіси випадає Коник. У нього начисто відрізана голова, яка викочується слідом. З рота у екс-Коника стирчить напівоплавлений “Паркер”. У очах – сум ніким незрозумілого генія. Слідом виходить Муха.
Муха:
– Працює.
Світло згасає. У темряві чути, як деякі гості із слабкими шлунками починають блювати прямо на підлогу.
Картина друга
На середину сцени виходить Жук. Він старанно оздоблений золотими цацками, тому схожий на новорічну ялинку. Усі деталі його туалету покриті платиною, а вуса закрито титановими пластинами. Це все дуже важке, але Жук мужньо тримається на лапах.
Жук:
– Все бухаєте… Росію вже пропили. Тепер прийшов і наш черед… Як ви її п”єте?! Злий яд…
З цими словами він наливає собі стакан густої рідини з плашки з написом “Горілка”. Муха бачить це та робить спробу зупинити Жука. Але запізно – той вливає отруту в себе. Муха розпачливо дивиться на свою давню любов.
Жук:
– Так я і знав… Темніє щось в очах… Так це була отрута?
Муха (із сльозами у голосі):
– Так, любий…
Жук:
– Ти так ненавидиш світ, що разом з ним вбиваєш і мене…
Муха:
– Лише ти один не повинен був вмерти! Це все для них…
Жук:
– Але я теж із них. Я – це вони, бо я – їх брат…
Муха:
– Брат… От скажи, брат, у чому сила?
Анакін Скайвокер:
– Сила – у джедаях!
Муха:
– Замовкни, дурню, тут така трагедія…
Починає грати пісня про полковника у виконанні групи “Бі-2”. Уже на перших акордах Жук вмирає, тому пісню швиденько глушать. Муха виходить на авансцену. У руці вона тримає пляшку з отрутою.
Муха:
– Мій любий, ти пішов від мене… Чому ця Смерть забрала тебе, а не того довбня, що ригає на мою підлогу? Лежати у холоднім склепі… Що може бути кращим для того, хто втратив любов?… Умру і я!
У цей час Муха бачить, що хтось з гостей намагається насрати у рояль, вигукуючи: “От і повеселилися!”. Коротким кидком вона відправляє пляшку на зустріч із головою нахаби. Ті стикуються із звуком, який нагадує репання перезрілого кабаку.
Таракан:
– От бля, тут все отруєне!
Гості з жахливими криками починають вмирати. Деяких з них починає плющити та ковбасити. Усе це супроводжується новою модною музикою “кислотного” типу. Різнокольорові світлофільтри додають ефектів, за які постанова тут же отримує “Оскара”.
Таракан:
– А что, очень даже нехуево…
Дія третя
Картина перша
На сцені серед отруєних гостей стоїть Павук. Він трохи запізнився, тому не розуміє, що трапилося.
Павук:
– А шо тут було?
З темряви на дерев”яній платформі, з під якої видно розчавлених київських князів, виїжджає Полковник Бараболя. Він у окулярах, але як не намагається освітлювач, вони блищать зовсім не таємниче. Поруч з Бараболею сидить Самуїл Маршак. У обох в руках стакани з горілкою.
Бараболя:
– Дивися, Самуїл, ці всі потвори, що розляглися навкруги – мерці!
Самуїл Маршак:
– А чого?
Бараболя:
– Бо вмерли.
Самуїл Маршак:
– Що ж тепер буде?
Бараболя (махаючи рукою десь позаду себе):
– Диви – ото Пєлєвін. Він зараз нахавається псілобіцитів різних і почне писати, думаючи, що все це – видіння з його голови. Але ж це все – не у нього, а у нас. І він теж…
Самуїл Маршак:
– Ну ти загнув!
Павук:
– Так шо, битися не будемо?
Бараболя:
– Ти теж у нашій голові. Тому зникни!
Павук:
– Та йди ти нахуй!
Полковник Бараболя дістає з-за спини маузера та стріляє у Павука. Той падає.
Павук:
– Краще б я пішов!
Помирає.
Картина друга
Сцена розчищена від мертв”яків. Серед неї стоїть Муха у домашньому халаті. У одній лапі вона тримає кухоль з шампанським, у інших – цигарки, запальничку, огірок на виделці та дамський браунінг.
Муха:
– Ітого…
Раптом на сцену вивалюється з-за куліси Пєлєвін. Його свідомість зустрілась із підсвідомістю і тепер він заглиблений у пошуки душі та секрету рекламної кампанії фірми “Пепсі-Кола”. За нам крадеться Ернесто Че Гевара з сигарою у роті.
Муха підозріло дивиться на цю процесію, потім помічає, що з портрета Фіделя Кастро їй підморгує Дєдушка Лєнин.
Муха:
– От бля, приплилі!
Потім вона дивиться на стакан, у якому явствєнно видно отруту.
Муха:
– Що, вже кінець?
Автор:
– А як же! А ти думала, що будете єбтися до другого пришестя тут на сцені?
Завіса падає
На авансцену виходить Володимир Путін. Він починає казати промову на німецькій мові. З кожним словом він шаленіе на очах, поступово перетворюючися на якусь потвору, яких малювали Кукринікси у роки війни. Світло згасає, але ще довго чути поступово згасаючу високу ноту. На задньому плані Віктор Пєлєвін дивиться на Ернесто Че Гевару. Тем, де повинен бути напис The End з”являється його аналог:
Піздєц.
23 листопада 2000 року
П”єса не вміщує ніяких консервантів
Увага! Усі права застережено згідно Закону!
Якщо хтось із заявлених персонажів не з”явився на сцені, Автор відповідальності не несе. Усі претензії – до Режисера та Акторів.
З повагою, Автор.
————————————
Автор: Дмитро А.Невмивако
[ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]
————————————
