Автор: Harchenko.
Реінкарнація.
П‘єса без жодного матюка для авангардистського тіатру.
Дійові особи
Пилип Карпович, старий тарган без ноги.
Григорій, молодий тарган з пишними вусами.
Сцена являє собою дев‘ятиметрову кухню панельного будинку на Виноградарі. На столі, між солонкою та кофєваркою сидять Пилип Карпович та Григорій. Пилип Карпович розтирає коліно маззю Вішнєвського, Григорій гризе яблуко.
Пилип Карпович. А учора увечері, Гриша, залажу я на холодільніка, може, думаю, хліба візьму. Туда-сюда – нема. Я під радіолу. А там темно, та і очі в мене вже не ті. Чую, шарудить шось. Я так акуратно виглядаю, а там! Він її отако до стіни поставив і порає. Тьху, гидота!
Григорій. То, мабуть, Вєрка з п‘ятдесят сьомої. В неї хазяйни на море уїхали, а перед тим гєнєральну уборку зробили. Їсти нема – от вона і лазить до наших хлопців.
Пилип Карпович. А як же вона втрапляє? Там же сєтка натягнута.
Григорій. Пилип Карпович, та сєтка до одного мєста. Наші вже давно навчилися внизу дірку робить.
Пилип Карпович. Ти диви…
Григорій. Пилип Карпович, а ви раньше ким були?
Пилип Карпович (Замріяно). Кандітат наук. Мікробіолог. Через три місяці повинен був захищатися. Вийшов мінєральної води купить, дорогу переходив. Шістнадцятим тролейбусом мене… А ти?
Григорій (Гладить свої вуса і дивиться на стелю). А я у поїзді їхав з Миколаєва. У П‘ятихатках на пероні, узяли бутилку. У Київ ніхто не доїхав.
Пилип Карпович. Да, і таке бува…
Деякий час обидва мовчать.
Григорій. Пилип Карпович, а ходімо до газплити, сьогодні там картоплю жарили, повинно було нападати!
Пилип Карпович. Не можу, Гриша. Я вже немолодий, а там між скрізь пастки стоять, імпортні. Ти ж знаєш, це – смерть. Тебе ще тут не було, коли позатим літом ті пастки тільки-но з‘явилися. Наший купив шість – це зараз тільки дві залишилося, бо він їх дістати не може. Так от, порозставляв він їх скрізь, і спати ліг. Я спустився униз, підхожу, а вона так пахне, ну не можна встояти. Я заліз всередину, так неакуратно повернувся і вступив. Тепер ось бачиш, ноги нема.
Григорій. Ви, Пилипе Карповичу, від жизні відстали! Сидите собі під солонкою цілими днями, світу білого не бачите.
Пилип Карпович. А шо таке, Гриша?
Григорій (Таінствєнно). Одна пастка від кип‘ятку розплавилася. А Микола, ну той шо на шкафчику построївся, мимо мішок сахару ніс. Висипав у пастку сахар, потім додому збігав, узяв дріжджі. Так вони із Василем Федоровичем, бившим сусідом вашим, вже два тижні самогонку п‘ють. Василь Федорович всім каже, шо шнапс.
Пилип Карпович. Гриша, мені ніззя. Ну подумай, вип‘ю я того шнапсу, а потім полізу до Семеновича на карниз у карти грать. І шо? Впаду на газплиту, у борщ. Скажуть, старий Пилип під старість гаряченького захотів.
Григорій. Та шо там той борщ! Оно Микола позавчора перебрав самогонки, ну і до хати не доліз, перед холодільніком заснув. Його віником на совок і у відро. Увечері винесли. А ви ж по тірмометру розбираєтесь, на вулиці зараз вечорами до мінус п‘ятнадцяти. Миколина стара вже думала поминки заказувать. Коли це Микола приходить. Промерз увесь, морда синя, руки трусяться. “Налий, – каже своїй, – стакан, бо вмру!”. А вона за качалку, та по спині його як перетягла. Зараз у Василя Федоровича живе, додому боїться йти.
Пилип Карпович. Григорій, а давай краще у радіолу заліземо. Там одне місце єсть, коло антени, токи низького напряженія проходять – курорт! Мені сустави лічить нада, а зімою вобщє у подвалі жити. Помню, в молодості із жінкою у Грузію їздили. Ох-хо-хо… (Зітхає).
Григорій. Нє, у радіолу не підем. Там діхлофос. З учорашнього дня ще не вспів вівитриться.
Пилип Карпович (З нотками ностальгії у голосі). От раньше, помню, діхлофос був, набризкають його кругом рясненько так і довольні на роботу ідуть. А тобі шо? До обіду під плінтусом пересидів, правда, через хустку дихать нада – і можна на стіл лізти. Калюжі тіки обминай. А зараз? Варто під струю попасти, і готовся на совку у відро їхати.
Григорій. А січас чого тільки не придумують. Оті олівці білі. Розкреслять всю кухню, як карту міра, підступи до столу, до газплити перекриють і сиди, лінолеум гризи. Наступиш – считай всьо. Главне, ні з ким не контактувати, заразна штука. Кому повезло, той у вентиляцію залізе – і до Вєрки, у п‘ятдесят сьому.
Пилип Карпович. А мені Семенович розказував, шо у вєркиних собака.
Григорій. Був собака. Зараз нє. Пастку погриз трохи і здох. Так вони тепер вобщє нічим не користуються. Хіба шо газету згорнуть і по спині. На тому тижні Вєрку на стіні угледіли, так вона тепер на ліве вухо недочуває.
Деякий час обидва мовчать.
Пилип Карпович. Гриша, а пішли до Семеновича! Ти мене тіки до батареї підсадиш, а далі я сам, га?
Григорій. А чому б і не піти, пішли.
Два таргани досить швидко перетинають стіл і зникають в напрямку вікна. Радіола на холодильнику починає зі скрипом награвати позивні першої програми українського радіо. Розвидняється.
Завіса.
————————————
Автор: {Harchenko}
[ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]
————————————
