Автор: Андрєй Р.
Антропогенез
(Зла пародiя у п’яти дiях)
(Усім авторам, кого явно чи приховано процитовано нижче, оголошується подяка)
Дійові особи:
Первiснi обiзяни, хижі хтивi тварюки, одна більша за іншу.
Карась, сцикливий давньоруський городянин.
Одарка, дружина Карася з слiдами билої краси на лiце i тєлє.
Татарва, рiзноманiтна виголена налисо сволота з перекошеними мордами.
Льося, маленький тщедушний хлопчина, iз соплями пiд носом та чирiєм на срацi.
Мати Льосi, вчителька кацапської мови та лiтератури у льосиній же школі, любить Льосю та кацапа Тургєнєва.
Батько Льосi, здоровенний хтивий кацап, що над усе любить вжопу п’яним перевiряти льосинi уроки та єбати його маму. У п’єсi не з’являється.
Хулiгани, нормальнi дiти у пiонерських краватках та без них з тієї ж школи, що і Льося, майже позбавленi смiшних дитячих комплексiв.
Солдати – упижженi салабони та пряники, злi як чорт черпаки, дєди та дємблеля, яким усьо поєбать.
Прапорщик Пиздоренко, чєловєк з говорящєй фамiлiєй.
Голописюк, член Спiлки письменникiв.
Клєптоманов, кандидат у члени Спiлки письменникiв.
Дiя перша.
Первісний ліс за 18 мільонів років до нової ери. Різноманітні дерева здіймаються так, що верхівок хуй побачиш. На деревах де-не-де у великих потворних гньоздах сидять обізяни, у кожному – по декілька штук разної статі. Знизу доноситься голодне ревіння шабльозубих тигрів. У найближчому гнізді сидять троє – два самця та самиця. Бїльший самець нібито спить, а менший намагається підім’яти самку, але та пручається, верещить та будить більшого самця.
Більший самець. Гааарррр!!!
(Довго дає нехуйової пизди меншому, так що той наприкинці зі свистом відлітає убік, ламаючи товстелезну гілляку, та втрачає свідомість.)
Більший самець ліниво їбе самку та знов засинає. Менший приходить до тями, хапає гілляку, що він її тільки-но зламав черепом, підкрадається до більшого та з усієї обізяньої сили хуячить того по тулубу. Нічого не встигши второпати, більший зі страшним воєм зривається униз. Тут таки знизу чується задоволене хиже гарчання тигрів та хрумкіт кісток. Самка підповза до самця-переможця й робить йому мінєт. Самець дивиться не неї, на гілляку, на інші гньозда і у його малесеньких оченятках раптом зловісно зблискує перша на Землі думка.
Дiя друга.
Льох під спаленим будинком, що стояв у городищі часів монголо-татарської навали. У льоху сидять Карась та Одарка.
Карась. Одарка, а ну виглянь – може пійшли.
Одарка. Та ти що, боюся я.
Карась. А ну швидко, бо зара так вріжу, що сама вибіжиш!
Одарка тихенько підкрадається до хвіртки та намагається відсунути її якомога обережніше, але це в неї не виходить і хвіртка пронизливо рипить. Не встигла Одарка визирнути, як у льох вдираються півтора десятки татар у косоворотках. Двоє одразу хапають Одарку, інші починають двати пизди Карасю та лаяти його.
Татари. А чьо-єт ти, сабака, тут сідіш, рєшил со своєй тьолкой от нас спрятаться? Нє вийдєт, потрох ти сучій! (Пиздять ще дужче.)
Карась. А-а-а, ох (і таке інше).
Заїбавшись пиздити Карася, який лишився на підлозі у нєєстєствєнной позє, татари приступили до Одарки, яку вже перші двоє розклали. Зробивши пару кіл, вони одночасно нишпорять по льоху й знаходять усілякий пріпрятаний реманент. Набивши ним кофри та прихопивши непритомну Одарку, вони виходять. Карась відкриває одне око.
Карась. От клята татарва. Добре, хоч пироги не знайшли.
Підповзає до схованки з пирогами та починає сумно їх їсти.
Дiя третя.
Початок 70-х років, підворотня біля середньої школи. Біля стіни стоїть купка хуліганів і курить. У подворотню заходить Льося. На спині в нього великий ранець. Помітивши хуліганів, він намагається втікти, але піздно всрався.
Хулігани. А ходи-но сюди, чмо! Ти що, вирішив, що можна постоянно ховатись у класі і на пєрємєнкі не виходити? Ану давай мєлочь, бистро! (Хулігани дають стусанів Льосє, але той мєлочь давати не хоче.)
Хулігани. А, то ти так?!
Хулігани починають пиздити Льосю всерйоз, з нього злітають окуляри, рветься ранець і нарешті викочується мєлочь. Хулігани радісно її підбирають, дають ще кілька піздюлєй і тікають. Льося підіймається і рюмсаючи чволає додому. Дома у кімнаті, до самого верху заставленої книжковими полицями, його зустрічає мама.
Мама Льосі. Ой, Льосіку, що ж вони знов з тобою зробили?! Хулігани!
Льося. И-иии-иииии…
Мама Льосі. Ну добре, перевдягайся, та йди учить уроки, я перевірятиму.
Мама виходить з кімнати, Льося скидає забруднену шкільну форму та вдягає домашні труси. Добре видно здоровенний червоний чирій на блідій льосиній сраці. Льося обережно сідає до столу. Чути мамин голос.
Мама Льосі. Льося, не забудь законспектувати Толстого, я перевірятиму!
Льося. (істерично) Мамо, та навіщо ж він мені?
Мама Льосі. Льося, ти що?! Література – найголовніше, що знадобиться тобі у житті! Чи може, ти хочеш стати таким, як твій батько?
Льося. (пошепки) А може й хочу.
Довго із ненавистю дивиться на купу книжок, що вона лежить на столі. Раптом на його обличчі з’являється посмішка – то він пригадав, як учора підглядав за тим, як папа пєтрушив маму. Рука Льосі зникає під столом, він починає єю там вовтузити. Посмішка стає все замріянішою, але незабаром досить швидко зникає. Глибоко зітхнувши, Льося фокусує погляд на столі. Дуже повільно він відкриває товстий зелений зошит. Коли він закінчує це робити, на його обличчі вже панує ненависть.
Дiя четверта.
Спальноє помєщєнiє вiйськової частини. На п’ятачку бiля вимкненого телевiзору у рiзноманiтних позах на табуретках та лiжках розташувалось декiлька дiдiв та дємбєлєй. Iнша половина помєщєнiя вiльна i там на пiдлозi вовтузиться з десяток салабонiв та пряникiв, якi за допомогою битого скла зiшкрябують з пiдлоги фарбу. За їх дiями наглядає черговий сержант-черпак. Помiж салабонiв помiчаємо i Льосю, який за строком служби вже теж є черпаком.
Черговий сержант. А ну, салабони, веселiше хуярить! Кому стоїм? (Дає стусанiв тим, хто ближче до нього.)
Один з дiдiв витягає дємбєльського альбома та баночку з краскою. Потiм тягнеться до найближчої тумбочки, витягає зубну щiтку та починає за її допомогою розбризкувати краску по листу в альбомi. Льося пiдiймає голову.
Льося. Плят, це ж моя щiтка!
Плят. (Миролюбно) Не пизди. Я ж не забираю, тiльки от покрашу i всьо.
Льося. А як же я потiм зуби чистиму?
Черговий сержант. А от я тобi зараз почищу! (Не очiкуючи пiздюлей, Льося опускає голову та продовжує шкребти пiдлогу).
На лiжку зручно розташувався дємбєль iз замрiяним поглядом. В руках у нього невеличкий блокнотик.
Дємбєль iз замрiяним поглядом. Рєбя, а ну хто загадку вiдгадає. Що це таке: велике, м’яке, рожеве, пухнасте, приємне…
Плят. Пизда, ясєн хуй!
Дємбєль iз замрiяним поглядом. Сам ти пизда. Ще варiанти?
Дiд у адiдасiвських штанях. Помню, мнє такую же загадку Червяк загадував по бойцовщинє. Прiшлось всю посилку цьому падлу вiддати… Ну то й що воно таке?
Дємбєль iз замрiяним поглядом. Ну, ти дайош. Та це ж мiй Дємбєль!
Плят. А я якраз вспомнiл, як ми тодi в баню сходили…
Дiд у адiдасiвських штанях. Козли ви! Тепер уже хуй нас коли туди пустять.
Плят. Ну i поєбать, зате так тогда отдохнулi.
Дiд у адiдасiвських штанях. Ага, “отдохнулi” – стiнку у женскоє оттдєлєнiє вивернули. Блядь, ну шо, не можна було якось по-людськi пролiзти?
Плят. Та не получалось, нас же Пидор водив, а Пидор – вiн сам знаєш який.
Дємбєль iз замрiяним поглядом. (тихо)
А солдату на прiвалє поєбать,
Лiш би в баню запустiлi в женскiй дєнь.
(щось записує у свiй блокнотик).
Дiд у адiдасiвських штанях. Да, цей Пидор – прямо бєстiя какая-то. Помню, як у том году стояв я на тумбочкє, ще салабоном бил. Так пошол хуярить умивальники, а штик-нож на тумбочкє. Вєрнулся – нєт ножа. Я i туди, i сюди – ну нєт i всьо. I тут – Пидор: “Гдє штик-нож? Згною, падла, до дємбєля парашу чєрпать будеш!” Я чуть нє посєдєл, як вспомнiл, шо он з Червяком сдєлал… Короче, єслi б нє било у мєня тогда заникано тєх бабок – пiздарiкi би мнє. А так оказалось, шо сам же Пидор цей штик-нож i спиздив. Сука, п’ять пузирєй з мене вижав. П’ять! От кого б я с удовольствiєм задушив!
Дємбєль iз замрiяним поглядом. (тихо)
А солдату на прiвалє поєбать,
Лiш би прапора в лєсу задрал мєдвєдь.
(знов записує у свiй блокнотик).
Дiд у адiдасiвських штанях. Блядь, от дємбєльнусь, приєду сюда з друганами, подловлю цю падлу, i отгрєбєт он такiх пiздюлєй, шо костями потом срать будєт!
Плят. Та нiхуя ти нє приєдєш. Бачили ми таких. Он Червяк тоже обiцяв повернутись – ну i де вiн?
Раптом у помєщєнiє заходить прапорщик Пиздоренко. Дєди та дємбеля поз не мiняють, але напружуються, Плят ховає свiй альбом пiд одєяло. Вуса прапорщика загрозливо ворушаться, вiд нього смачно тхне самогоном.
Прапорщик Пиздоренко. Ну що, прєступнiчкi, як дєла? Хуйньой страдаєм?
Черговий сержант. Нiкак нєт, товарiщ прапорщик, занiмаємся уборкой.
Прапорщик Пиздоренко. (Пiдходить до дiдiв) А ви що тут розсiлись? Нi хуя сєбє, а це шо таке? (Дивиться на адiдасiвськi штани) Це яка форма одєжди?
Дiд у адiдасiвських штанях. Товарищ прапорщик, та ето так просто…
Прапорщик Пиздоренко. Нi хуя сєбє просто. Так, занєсьош в каптьорку.
Дiд у адiдасiвських штанях. Ну товарищ прапорщик…
Прапорщик Пиздоренко. Шо?! Ти шо уже, на всьо забiл? Рановато, блядь. Ти воопщє увольняться собiраєшся? А це ще шо за бєзобразiє? (Витягає з-пiд одєяла дємбєльський альбом).
Прапорщик Пиздоренко. Я ж прєдупрєждал, що за цю поєбень буду карать. Ще нє хватало, щоб замплiт мене за це виєбав! Чия хуйня?
З альбому випадає зубна щiтка. Пиздоренко пiдiймає її й читає вишкрябану на нiй льосiну фамiлiю.
Прапорщик Пиздоренко. Льося, нi хуя собi, ти шо, уже за альбом взявся?
Льося. Нiкак нєт, товарищ прапорщик.
Прапорщик Пиздоренко. Нє пiздєть мнє! А хто ж тогда твоєй щьоткой хуярить?
Льося. (Мовчки сопе, але мимоволi дивиться на Плята.)
Прапорщик Пиздоренко. Ах, Плят. Ну добре, теж зайдеш до мене у каптьорку.
Пиздоренко виходить, несучи альбома. Червоний вiд лютi Плят удавано лагiдним голосом:
Плят. А ну-ка, Льося, iдi-ка сюда.
Льося. Та я ж нiчого не сказав…
Плят. (Його морда вмить наливається кров’ю.) Iдi сюда, ссука!
Льося ходою робота поволi пiдходить. На його обличчi вiдбивається повне усвiдомлення того, що вiн накоїв, та здогадки про те, що йому за це буде, одна страшнiша за iншу.
Черговий сержант. Плят, сєйчас нє надо. Пидор ще в казармi – нахуя нам проблєми?
Плят. Ну, душара, вєшайся! Сєводня в сушилкє ти i умрьош! Ти любиш, шоб всьо било по уставу – будєт тєбє уставщина. Бля, какой бил альбом! Готовся, єслi через три дня нє сдєлаєш мнє єщьо лучше – можеш сразу заказивать цинковий гробiк, стукач ти пiдєрастiчєскiй!
Дємбєль iз замрiяним поглядом.
Зачєм ми брюкi носiм задом наперьод?
А нiзачєм, а нє єбьот.
(записує у блокнотiк) Да, Льося, похоже, бить тєбє салабоном до самого дємбєля.
Дiя п’ята.
Та ж кімната у Льосиній квартирі. Попід стінами стоять ті самі книжні шафи. Але письмовий стіл задвинуто у куток, а посеред кімнати стоїть журнальний столик та три подертi крісла, позбавлених будь-якого смаку. У кріслах сидять Голописюк та Клєптоманов.
Голописюк. Так коли вже буде кохвє?
Клєптоманов. Нахуя кохвє, лучче коньяк.
Голописюк. Тю, кохвє якраз iз коньяком i п’ють.
Клєптоманов. Нiхуя подобного. Коньяк треба пить iз чаєм – чай по-адмiральскi називається: береш стакан чаю та кiлька пляшок коньяку.
Голописюк. Якщо є його кiлька пляшок, то нахуя чай воопще?
Клєптоманов. От ти нєуч. Як ти прорвався у Спiлку? Ти б iще сказав, що нема нiчого краще вiд самогону.
Голописюк. А що, є?
Клєптоманов. Надо ж бухать нє просто, а високохудожествєнно. От скажи – ти Єрофєєва читав?
Голописюк. Це кацап? Не читав. Я кацапiв принципово не читаю.
Клєптоманов. Молодєц. (В сторону) От пидорас. (Голописюку) Ну то слухай – береш стакан чаю, вiдсьорбуєш. Доливаєш коньяком. Вiдсьорбуєш. I так робиш доти, поки не залишиться коньяка. От тодi в тебе у стаканi i буде справжнiй адмiральський чай.
Голописюк. Ето ж какiм долбойобом треба бути, шоб ото три часа сьорбати, коли можна швидко наєбнуть всьо бухло! Нєт, всє етi виєбони нє по мнє.
До кiмнати м’якою ходою пидораса заходить дещо подорослішавший босий, бородатий і пацаватий Льося. Він вдягнутий в зручну приємну товстовку і такі ж самі парусинові штани та красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. В руках у нього подносик з чашками кави та порожнiми гранчаками.
Льося. Кушать подано, блять.
Голописюк. Давно пора. Шо ти там так довго єбався?
Льося. Яйця чухав. (Голописюк регоче. Льося ставить подносик на журнальний столик та сiдає у вiльне крiсло.) Ну розказуйте, як там справи?
Клєптоманов. Де “там”?
Льося. Та у Спiлцi вашiй.
Клєптоманов. Вона така ж моя, як i твоя. Здається, що у мене небагато шансiв туди потрапити, так усе життя i буду “кандидатом у члєни”.
Голописюк. Ясєн хуй. Не треба було читати усяких там закордонних писак, а особєнно кацапiв. От я читав не багато, а те, що треба. Шевченка усьго, як не важко було, ось недавно прикончив. Попитався було й за Франка взяться, але щось голова вiд нього одразу болить.
Клєптоманов. Ага, чукча не читатєль, чукча писатєль.
Голописюк. А ти, зi своєю суперкацапською хвамiлiєю то вже точно до нас не проповзеш. Чому ти не вiзьмеш псевдонима?
Клєптоманов. (дещо ображено) Лiчно мнє моя дрєвняя фамiлiя нравиться. Та й що ти пропонуєш – стати менi якимось Клєптоманюком? Благодарю покорно. Ми он з Льосиком поки й перекладами переб’ємось. Правда, Льося, нахуй нам здалася їхня обдолбана Спiлка?
Льося. I нахуй нє нужна. От я недавно узявся одного буржуя перекладати. Перекладав, перекладав – i заєбався. От думаю, Маршак-хуєршак, i нахуя воно менi, що я, сам так не напишу?
Клєптоманов. Ну i що, написав?
Льося. А хулi, звичайно написав.
Клєптоманов. А спiсок огласiть слабо?
Льося встає i прямує до письмового столу.
Голописюк. Заодно й коньяк прихопи, ти ж його там ховаєш. А то без бухла, бля буду, я точно довго слухати усяку муть не можу.
Льося витягає три пляшки коньяку “Десна 2000” та товстий зелений зошит.
Льося. Муть – це ти, Голописюк, та все те, що ти шкрябаєш. А ви зараз почуєте – образєц високой поезiї! Усю нiч писав!
Митцi вiдкорковують пляшку, та випивають по першiй. Одразу наливають по другiй i Голописюк та Клєптоманов зручнiше вмощуються у крiслах, а Льося, важно вiдхекавшись, починає уголос читати. Твiр написано максимально близькими Голописюку мовними одиницями, але той все одно не витримує та починає хропiти. Натомiсть Клєптоманов виявляє неабияку зацiкавленiсть i у деяких мiсцях навiть заздрiсно гигикає.
Завіса
————————————
Автор: Андрєй Р.
[ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]
————————————
