Трембіта

Автор: Кока Черкаський.

Трембіта

Зимові Карпати. Двоповерховий дерев’яний будиночок типу “колиба”. З вікон колиби відкривається мальовничий краєвид на гори зі смереками, вкритими лапатим снігом. Вдалині чути звуки трембіти. На балкон виходять Сам і Сама.
Сам : Ех, Людочка,
ти тільки-но поглянь,
навколо красота яка!
Сама : Да-а-а, какіє красівиє єлі!
Сам : Це не єлі, це смереки!
Сама : А нє всьо лі равно? Шо це за така принципіальность с утра?? Тєбя што, трємбітой вчєра стукнуло?
Сам : Та ти ж понімаєш, Людочка, хочеться всєй душой окунутись в цей неповторний уголок нашої любимої України, бо може оце вже в послєдній раз, а ти – “єлі”. Єлі – ті в Російській Федерації проізрастають, а у нас, в нашій Україні, в Карпатах тєм болєє, – смереки.
Сама :
О, то-то ж і оно,
шо може у послєдній раз,
і в слєдущім году
то буде вже не наша Україна,
а разних там Тігіпків , Марчуків …
Сам :
А потому, мон шер ,
нє слєдуєт оце мені перечити с утра,
а слід усе робити для того совмєстними трудами,
штоб наша Україна і осталась нашей,
а не яких-нібудь Тігіпка чи Мороза!
Сама :
Мороза!!! Тьху на тебе! Ти б іше
цю Юльку с самого утра згадав!
Сам :
А Юлька шо? Шо Юлька??
Далась тобі оце вона с утра!
Канчай ці сцени, однім словом, понімаєш!
Будеш ти тут мені канцерти бабські ці
Устраївать с утра?!
Не було в нас ну нічєго такого ,
І скільки раз тобі це можна повторять?
Сама :
“Не було в нас ну нічєго такого”
Ото-то ж і оно, что “в вас”!
Сєбя ти вже бєз курви бєз отой
і на сєкундочку прєдставіти не можеш!
Сам :
А ти чого до слів прискіпуєшся, га?
От, блядь, ну в самом дєлє, понімаєш ….
Ну , єслі хочеш, – нє било в міня
с нєй нічєго такого! Ти довольна?
І на трємбітє с нєй я нє іграл!
Но что ж ти , в сам дєлє, із утра такая?
Ти лучше погляді вокруг,
Какіє чудниє смереки!
Сама : “…нє било в міня с нєй нічєго такого…” Какого “такого”? Га?? А что било???
Сам : (співає) “ Ой, смерєко, дорога моя смерєко, розкажи мені, смерєко, чом ти так ростеш далєко?”
Сама : Отвічай, подонок, било у тєбя с нєй что-то , ілі нє било?
(Звуки трембіти наближаються)
Сам : Нє било нічєво. “ Ой, смерєко, дорога моя смерєко, розкажи мені, смерєко… “ Нічєво, кромє…
Сама : А ну-ну-ну-ну-ну????? Кромє чєво??? Я же чувствовала!!!
Сам : Ну, кромє чісто дєлових , формальних отношеній ….
Сама : Какіх такіх “отношеній”?? І я оце должна узнавать в послєдню очередь?…
Сам : Ну обичних чєловєческіх отношеній…. “…чом ти так ростеш далєко, дорога моя смерєко?”
Сама : Какіх такіх “обичних чєловєческіх отношеній”? Нє поняла?? Ето как же? Бросіл палку, бросіл двє – і в кусти?
Сам : Ну какую палку , какіє кусти??? Опять ти со своєй трємбітой! Палку… У тєбя клімакс, дорогая, вот что. Прєкраті всьо ето….Лучше погляді, какая красота вокруг, как дишится лєгко !!!
Сама : У тєбя у самого будєт клімакс, когда Марчук ілі Тігіпко станут на твойо мєсто, а тєбє дадут трємбітой по твоєй лисінє!… Нєнормальний..
Сам : “ Прієзжайтє в Закарпатьє, прієзжайте, люді добрі, всєгда будєм раді вам….”
Сама : Нє, ну ти в самом дєлє какой-то нєнормальний, і хто оце за тебе во второй раз проголосував за такого нєнормального ? Хто за тебе проголосував, питаю? Мабуть, такі ж самі ненормальні, як оце й ти!
Сам : Так оце ж ти і проголосувала…. “Хлібом-сілью вас зустрінем, файну пєсню заспєваєм…”
Сама : Нє, єщьо бил кто-то одін , кромє мєня…. Ілі одна????
Сам : Ну что, опять всьо сначала??? Ти же знаєш, я дал Рябку команду вичисліть, Рябко вичисліл, ми єму уже далі ордєн святого Владіміра за ето дєло, ето бил какой-то мужик, мужик із Умані. У нєго єщьо какоє-то ім’я такоє жидовскоє…. дай бог пам”ять…. етот…. Суворов нє Суворов,
Любімов нє Любімов, Нахімов нє Нахімов….. а-а, Нахман! Во, вспомніл! Нахман! Цадік Нахман!!
Сама : Такоє ім’я, шо і нє разбєрьош – он ілі она!
Сам : Рябко лічно єзділ вручать ордєн і дєнєжную прємію, говоріт – что он. Мужик, карочє.
Сама :
Карочє, всьо. Устала от тєбя.
Пойду і отдохну, а то в двєнадцать
С майбутніцамі мєстнимі у мене встрєча.
Сам : Хорошо, отдихай, дорогая… Нє, ну поглянь, яка красота , га ? Ех, які гори! Які смереки! Жаль, што так і нє довєлось мнє услишать чудних звуков настоящєй гуцульской трємбіти! О , а шо ето за явлєніє Хріста народу?? Шо ето за порнографія?? Какого хєра сюда цей подйобний кран їде??? (натискає кнопку) Дєжурний!!!
Дєжурний : Подполковнік Петренко!
Сам : Шо оце за порнографія?
Дєжурний : Щас узнаєм .
Сам: Бєгом!
Дєжурний бєгом набирає по мобільному тєлєфону свого зама . Іде засєкрєчєна розмова.
Дєжурний . Пане Главнокомандуючий! То їде мєстне насєлєніє до вас на аудієнцію!
Сам : А чого ета порнографія з ними?
Дєжурний : Говорят – ето сюрприз. Подарок к новому году і рождєству.
Сам : А на хрєна мені оця порнографія? Не пойму .. Я шо, должен буду по Києву на подйомному крані їздить? Я ж не Омельченко, шоб как Лєнін на бронєвічку… А оні , случано, нє с трємбітой?
Дєжурний : Щас узнаю. ( узнає). Нікак нєт. Бєз трємбіти.
Сам : Ну от. От тобі й раз… Я ж так і знал…
До колиби підходить народ у складі п’яти гуцулів в гуцульському одязі і одної кобили. Звуки трембіти наближаються.
1-й гуцул : Нова радість стала! Яка не бувала!
Народ : В Закарпаття президент наш відпочить поприїжджали!
2-й гуцул : Я – маленький козачок, нате , дядьку , п’ятачок!
Народ : А п’ятак не такий, нате орден золотий!
3-й гуцул : Коляд-коляд-колядниця, Людмила Кучма- наша захисниця!
Народ : Ну а Юлька не така, кривонога і бридка!
Кобила : Ха-ха-ха!
1-й гуцул : Товаришу Президент! Дозвольте обратиться… то єсть заколядувать…. Ми, простий народ Закарпаття, прості, можна сказать, гуцули , хочемо от всієй души поблагодаріть вас за каждоднєвну турботу , що ви вмєстє с Раїсой Максімовной про нас турбуєтеся і дбаєте….
Сама : Ето ж із какой такой Раїсой Максімовной ? Га?? Ах ти ж нєгодяй …Так у тєбя єщьо і Раїса!..
Сам (ізумльонно ): Какой Раїсой ..Максімовной??? Нє знаю я нікакой Раїси , нікакой Максімовни…
Дєжурний ( до 1-го гуцула, тихо ) : Придурок, какая Раїса Максімовна??? Вийми бумажку ….
1-й гуцул (виймає бумажку, читає): Е-е-е… гм… ой, блін, ізвіняюсь… Дєйствітєльно, какая Раїса Максімовна, царство їй небесне…. Я хотєл сказать – шо ви вмєстє с Людмілой….е-е-е.. Кучмой єжеднєвно і єжечасно про нас дбаєте і тубуєтесь. Вот. Ми , прості гуцули, вам очєнь прємного благодарні.
2-й гуцул : Да, ми, прості гуцули, народ, так сказать, очєнь вам прємного благодарні, шо ви так о нас заботітєсь, особєнно під час наводнєній і всіляких стихійних лих…
3-й гуцул : І ми би очєнь хотіли, шоб ви іще остались і на третій президентський термін ..
4-й гуцул : … і на четвертий термін…
5-й гуцул : … і на п’ятий. Рафчьот окончєн.
Кобила : А я??
Сам : Нє, Людочка, нє, ну ти посмотрі, как мєня народ любіт , га!? Ну развє ж я могу отказать такому чудовому люблячому народу?? “Ой, смерєко, дорога моя смерєко, чом ти так ростеш далєко…”
Сама : А гдє їхняя трємбіта?
Сам : Нє взялі…
Сама : Ну от… А ти говорішь – любят…
1-й гуцул : Однім словом, Лєоніде Даніловичу, батьку ви наш, на подтвєрждєніє своїх слов ми хочемо подарувать Вам оцього чудового білого коня, щоб ви катались на йому, значить, і управляли нашим государством, как вєлікій Алєксандр Макєдонскій!
Кобила : Сам ти кінь! Я – лошадка!
Сам :
Та дякую… та дякую я вам…
Велике, як говориться, спасіба.
Такий от дорогий подарок… Нє..
Не можу я прийнять його….сьогодні..
То дуже дорого для платників податків…
Ну-ну-ну??? А як же я на нього вдруг залізу??
Я же не Омельченко який-небудь чи Кінах….
Глядь, Людочка, смотрі , якого скакуна
Мені подарували закарпатці…
Гарний кінь!
Кобила : Та кажу ж – я не кінь. Лошадка !
1-й гуцул : А ми підсадим вас!
То єсть – посадим!
От йоб же твою мать..
Ну…. в смислє – на коня посадим.
Сам : А-а-а, на коня?? А я було подумав…
Кобила : Ви – коні кончені усі . Бики!
1-й гуцул :
Отож , для ентого случaя
ми спеціяльно прігласілі цей подйомний кран…
Щас акуратненько ми вас піднімем –
і прямо у сідло опустим вас.
Сам : Кого опустите? Мене?
1-й гуцул :
От блін… Ну вас в сідло опустять,
посадять тобто Вас.
Ну-у-у… розташують вас в сідлі.
5-й гуцул : Дак, діфлоціруют однако.
Сам :
Не поняв? Дефлоріруют? Мене?
Ну, це вже, блін, вопше…
1-й гуцул: Він хотів сказати – діслоціруют. У нього еті… фєфєкти фікції.
Дєжурний : А-а-а, ну шо ж ви так…. не могли найти п’ятого гуцула без фєфєктів?
1-й гуцул : Та….товаріщ подполковнік , у нього ето, жінка , п’ятеро дітей, а жилплощаді не дають ..
Сам : Хто не дає?
5-й гуцул : Дак, хто-хто… Ваш Кузьмук, однако…
Сам :
Ну а причом Кузьмук
вдруг до гуцулів?
Німа сцена.
Дєжурний :
Так, гражданє гуцули, давайте той… по дєлу.
1-й гуцул : Ну что, готовий кран?
Кран : Так точно, командір! Всєгда готов!
1-й гуцул :
Ну, пане Президент,
тогда , навєрно, с Богом,
ілі как??
Сам : А шо я должен дєлать?
1-й гуцул :
Ну , ми вас краном счас зацепим –
і на лошадь …
Кобила : Ну, слава Богу, накінець дійшло!
1-й гуцул : … на коня!
Кобила : Ой, блядь! Оні нєісправімі!
Сам :
Ну, ви всі – на коня,
бухнете самогону в честь Різдва,
та порозходитесь усі в свої колиби,
а я шо, буду як який-нібудь
послєдній ідіот висіть на крані ,
хотя він і підйомний?
(Звуки трембіти наближаються)
Дєжурний :
Товарищ президенте, та вони
не можуть вам нормально об”яснити.
Ото вже дійсно : повдягались
в гуцульську форму, в сапоги і в шляпи –
то стали глупі , як оті гуцули,
хіба шо тільки без трембіти.
Шоб, значить , вам не причіняти
нежданно зайвих неудобств всіляких,
ми , ну то єсть вони,
вас попід ручки акуратненько підчіплять
отим-от краном, шо підйомний, значить,
і акуратненько розмістять вас
на тій білесенькій лошадці чистокровній.
Сфотографуєтесь на пам”ять із народом,
а там десь – бачив я – уже й айсітіві
настроїлося познімати, та й усе.
Потім в обратному порядку
вас піднімуть з богом –
ну і обратно на балкон,
до , значить, вашої коханої Людмили.
Сам :
Гм.. я поняв, поняв … но воно
якось того, ій богу, страшнувато….
а вдруг вони мене .. ну..теє… опрокинуть?
Чи кран перевернеться? Шо тоді?..
Дєжурний :
Я поняв, поняв ваші опасєнья.
Вони напрасні, чесне піонерське!
Якшо ж ви тонкий робите намьок
на государствєнний переворот,
то ми тут прінялі усі возможні мєри.
Подчьорківаю я : усі.
Сам :
..Чи кінчиться у крані вдруг солярка?
Акумулятор сяде, лопне трос?
Чи елєктрічєство закінчиться в державі?
Чи перекриє нам Росія газ?
І я зависну в воздусі карпатськім,
Між небом та землею одіноко,
Нікому не потрібний і забутий ,
Як використаний презерватив?..
Дєжурний :
Та, пане Президенте, не хвилюйтесь,
А то ще почне падати , не дай Бог, гривня.
Ми мєри приняли усі , шо нада,
Й продовжуємо прінімати досі.
Не бійтеся нічого, і сміливо
Себе нам дайте обперезать попід ручки.
А ми скомандуємо “віра”, “майна”,
Все буде гуд, окей і харашо,
Давайте вже, бо кінь ще раптом здохне :
Шось неспокойний він, або гуцули …
Сам :
…Чи раптом, посрєді процеса,
Який-небудь придурок з “Аль-Каїди”
На самольоті вріжеться у кран,
І станеться всємірна катастрофа,
А я впаду в бурхливі води
Гірської річки Прут ,
І віднесе мене в Дунай аж до румунів ,
А шо вони зробили з Чаушеску?
Дєжурний : У нас домовленість з Омаром,
З бен-Ладеном і Путіним самим,
Шо “Аль-Каїда” буде нині вихідна.
Румунів же тримаєм ми за жопу :
Як тільки що – введем війська у Придністров’я.
Сам :
Їбав я Придністров’я те! Яка з них польза?
Вам то конєшно шоб повоювати,
Мене ж тим часом замордують злі румуни??
Але чого не вдієш задля Неньки!
Коли народ так просить та вмовля –
Чи зможу я їм відказать зухвало?
Давайте кран! Та швидше! Майна, майна!
1-й гуцул :
От бачте, пане президент, а ви боялись.
А кінь же, подивіться ви на нього,
який породистий , якраз для вас .
Ну, з Богом! А копитом б’є як! Віра!
(Звуки трембіти наближаються)
Сам :
А шо оце за звуки странні
я чую? Наче рже Ткаченко?
Стоп! Віра! Віра! Майна!
Дєжурний :
То , значить, вітер дме карпатський
І завиває отак страшно поміж йолок ,
Навєрно скоро буде завірюха
Чи ще якась біда случиться , майна!
Наприклад, наводнєніє чи повінь.
Так що нам з вами треба поспішити!
Кран : Єсть поспішити! Майна! Майна! Майна!
Сам :
Ой-ой-ой-ой, полегше там, придурки,
Чи ви не любите свого гаранта?
Могли б в сідло уже напхати поролону,
А то у Ющенка , возможно, вже не буде
Ні братіка, ані сестрички… ві-и-ира!
Дєжурний :
Ну все, знімаєм! Президент наш , усміхніться,
народу вільною рукою помахайте,
Хай дивиться уся страна,
Який у неї бравий керівник!
Дарма, що не стрибає з парашутом,
Так парашут же ж може й не розкриться!
Зачим тоді народу зайвий клопіт
І зайві вибори , хіба це не розумно?
(Звуки трембіти дуже близько )
Сам :
Дивіться! Подполковнік , шо такоє?
Нас із-за тої єлі атакують танки!
Нас зрадили! Прєдатєлі, уб’ю!
Всіх розстріляю і сошлю в Чорнобиль!
Дєжурний : Всєм ложиться! Я прікрою!
Всі злякано лягають в сніг, президент мужньо падає з кобили і теж падає в сніг . На галявину входить Опанасій з трембітою.
Опанасій : (дме в трембіту) Ду-ду-ду-дуууууууу! О! Тут знов якесь кіно знімають! Ну-ну… Вибачайте, панове, що завадив! Шукаю свою білу кобилу, якесь падло вкрало із стайні, то йду по слідах, а щоб час даремно не втрачати, захопив із собою трембітку та й трембичу. О! А от і вона стоїть, кобила моя. Йди сюда, Катюша. А чого це ти така вся мокра? Обісцяв тебе хтось, чи шо? Ну, слава Йсу, що знайшлася, ходім додому. Ду-ду-ду-дуууууууу!
Дєжурний : Ей ти, гуцул, стаять! Стрєлять я буду!
Опанасій : Ага, уже , розігнався. Я в вашому кіно не знімаюся! Даремно ви мене лякаєте своєю іграшковою пукавкою, війна вже закінчилася! Ду-ду-ду-дууууууу! ( стрибає на кобилу й зникає у хащах).
Дєжурний :
Ну ні фіга сєбє, какая наглость!
Ушол, нє соізволів попрощаться!
А єслі б у мєня бил пістолєт заряжен?
І я б в нєго обойму разряділ??
(Звуки трембіти віддаляються)
Сам : ( встає і обтрушується) А ну вас всіх на хуй. Я торчу! Нє, ну ето ж …. совсєм….
Дєжурний : ( стурбовано) Пане главнокомандуючий, ви не ушиблись?
Сам : А хрен його знає…. Шо це було, доложіть по формі.
Дєжурний : Ето какая-то досаднай случайность. Ето бил какой-то йобаний гуцул с какой-то дудкой, которую ми ошибочно прінялі за дуло танка …
Сам : А шо ж ви казали, шо всьо под контролєм? Шо всьо охраняєтся? Шо всі мєри прийняли?
Дєжурний :
Я сразу так отвєтіть затрудняюсь,
Це всьо опять нєлєпая случайность,
Як отоді с ракєтой в Броварах
Чи з ТУ-Сто п’ятдесят чотири….
(Звуки трембіти віддаляються)
Сам :
Ну , харашо, хоть нікого он нє убіл,
А шо це у нєго за дудка?
Чи це, случайно, не холодна зброя?
Шось вродє пневматичного ружжа?
Дєжурний :
Сказав він, що воно трембіткой зветься вродє,
Но нє увєрєн я на сто процентов.
Сам :
Трембітка це??? Яка ж тоді трємбіта?
Нехай гуцули наші нам підкажуть,
Вони ж должні це знать? Ти, Люд, согласна?
Скажіть же нам, товаріщі гуцули,
Шо за херня була в того придурка?
1-й гуцул :
Ми нє успєлі рассмотрєть,
Бо виполнялі ми команду охвіцера,
Він приказав “ложісь”, і ми мгновєнно
Всє виполнілі ето пріказаньє.
Сам :
Я так собі гадаю , що трембіта –
Така фігня, щось тіпа кобзи чи бандури ,
А та штуковина, шо була в нього ,
Похожа більше на трубу подзорну,
Ілі на етот, тєлєвізорскоп,
Чи дійсно , на велику дудку.
Сама :
І нікакой он вовсє нє гуцул,
Гуцули всє он у гуцульскіх шляпах,
С пір’їнками. А в нього на башкє
Обичная солнцезащітная фуражка.
І вмєсто шаровар он бил у джинсах,
Так шо я поняла – он вовсє нє гуцул.
Сам :
Ну што, я думаю, нам нужно сдєлать
До завтра невеличкий перерив,
Хай телебачення уже отсюда їде,
Й не заважає нам відпочивати.
Ті кадри, де я мчався на коняці,
Пустіть в ефір – хай люди знають,
Який у них сміливий я. А завтра
Нам неодмінно привезіть трембіту,
Бо стидно до сих пір її не бачить.
І хай хто-небудь нам на ній заграє,
А я з’акомпаную на гітарі.
5-й гуцул : А как же ми , однако?
1-й гуцул : Як же щодо нас?
Сам :
Я думаю, що треба вам, шановні,
Нємножко ліс почистить від бандитів,
Шо ходять лісом , как у себе вдома,
Без разрєшенія і безвідповідально,
А потім, єслі їх находят в ямі,
То говорят, што нєт свободи слова!
Ну, а когда у вас опять случітся
Стихійне лихо , тіпа наводнєньє,
То можете на мене полагаться,
Я допоможу вам у першу чергу.
(Звуки трембіти вже зовсім далеко)

————————————

Автор: Кока Черкаський.
[ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]
————————————