У минулі вихідні на Літературному Кураж Базарі письменники Лесь Подерв’янський і Гася Шиян говорили про секс, смерть, свободу, сміх і страх. Для тих, хто не зміг бути присутнім, блог Yakaboo зробив повну розшифровку цієї душевної бесіди.
Гася Шиян: — Я би хотіла тебе запитати про вічний тандем еросу і танатосу. Смерть і сексуальність зазвичай протиставляються. В той же час, французи називають оргазм маленькою смертю. Що ти про це думаєш?
Лесь Подерв’янський: — Думаю, що так і є. У мене був навіть такий випадок. Десь через 25 років після закінчення школи мені подзвонили однокласники. А я з ними взагалі не спілкувався. Вони сказали, щоб я прийшов на зустріч. Я подумав, що це мені буде цікаво, і я прийшов. Це була якась квартира. Двері відкрила якась невідома тьотя. Я зайшов в залу, і там вони всі сиділи. Я зрозумів, що жодного з них не знаю. Це відобразилось у мене на обличчі. І вони сказали — так, Подя, якщо ти зараз не назвеш нас всіх по іменам, ми розберемся з тобою на калідорі. Я від жаху затремтів і сказав — не треба на каридорі, налийте краще водки, тільки повний стакан.
А я взагалі не п’ю водку стаканами, вона мені так не смакує. Я випив повний стакан водки і якось їх всіх впізнав. І тут я подумав — що ж робити, це страшне видовище. Я сказав — нехай кожен з вас покається, що він робив у цьому житті, чи він зраджував батьківщину, чи зраджував дружину, скільки у нього дітей, скільки з них законних, незаконних і таке інше. Вони сказали — добре, але почнем з тебе. Я встав і почав каятися. Потім коли коло було замкнуте, мене вже трясло від жаху, і я під якимось приводом звідти злиняв.
Мені було дуже страшно і я зрозумів, що я дуже хочу їбатись. Я подзвонив до дєвушки, яка, я точно знав, що все буде окей, приїхав до неї, а вона сказала — ти що, дурний? А я казав тільки одне слово — мені страшно. Отака історія.
Гася Шиян: — Нагадало, що коли ми йшли з однокласницею на зустріч після 10 років випуску зі школи, її батько сказав — о, це класна зустріч, на ній всі, хто хотів переспати і не переспав, нарешті пересплять. Напевно в 25 років випуску так не виходить.
Ти зачепив цим цікаву тему — сексуальність літніх людей. Одного разу я була на літературному фестивалі в Кракові і на сніданку в краківському гранд-готелі за сусіднім столиком відбувалась якась цікава бесіда явно інтелектуальних літераторів. Слово “секс” кілька разів проскочило, і я насторожилась, бо в таких розмовах завжди цікаво взяти участь. А вони обговорювали секс зовсім літніх людей — за 70. Один цитував свого друга, який казав — «Я своїх внуків не розумію, вони там щось міняють, нам з жінкою так само весело, як і 50 років тому».
У мене теж була сусідка баба Рая, яка казала: «Ну мне уже 90, дєточка, когда тєло трєбуєт, я іду в холодний душ».
Мені такі люди завжди дають надію. Що ти думаєш про це?
Лесь Подерв’янський: — Ну Гася, ти знаєш, якби я був геронтофілом, я б можливо відповів тобі більш грунтовно. Але у мене інші забаганки. Я на цьому не розуміюсь, чесно кажучи.
Гася Шиян: — Можливо, просто не треба про це думати, поки ти туди не потрапиш.
Скажи, які у тебе є найбільш ірраціональні страхи і фобії?
Лесь Подерв’янський: — Я не сказав би, що це ірраціональний страх. Я все життя боявся облажатись. В тому сенсі щоби потім було соромно дивитись на себе в дзеркало.
Гася Шиян: — Що ти в це вкладаєш? Облажатись — тобто не досягнути якогось соціального успіху? А чим він у тебе вимірюється?
Лесь Подерв’янський: — Ні, це не має відношення до соціального успіху. Облажатися можна буквально в битових ситуаціях. Тобто повестися негідно, а потім про це жалкувати. Отакі речі.
Гася Шиян: — А що для тебе тут є критерієм, мірилом?
Лесь Подерв’янський: — Нема ніякого мірила. Ти сам собі вимірюєш, у тебе є своя шкала, і ти знаєш, де и насправді облажався.
Гася Шиян: — А як щодо павуків, змій — таких страхів?
Лесь Подерв’янський: — Нє, такого немає у мене. (подумавши) А нє, є — я гидую брати в руки маленьких пташок.
Гася Шиян: — Тільки маленьких, великих нє?
Лесь Подерв’янський: — Ну качку, гуся можу взяти. Курку — ні.
Гася Шиян: — А якщо повертатись до сексуальності і творчості. Коли творчість еротизована, скільки в ній є сублімації? Якщо якась творчість тісно пов’язана з еротизмом, це опис власних досвідів чи це більше сублімація і опис якихось власних мрій і бажань?
Лесь Подерв’янський: — Я не вірю в сублімацію. Коли ти закоханий і тобі хочеться їбатись, ти не можеш нічого робити, ти думаєш тільки про це. Принаймні, так у мене. Можливо, це взагалі придумано психологами. Щодо мене це не працює зовсім. Коли ти приходиш в майстерню і перед тобою чисте полотно, ти маєш бути абсолютно пустим, і у тебе не має бути ніяких сторонніх думок.
Гася Шиян: — А поняття «закоханий» і «їбатись» — вони для тебе нероздільні? Минулого форуму видавців у нас з Любою Якимчук була класна дискусія. Ми мали говорити про любов, але врешті говорили тотально про секс. Це було в неділю вранці, і дві галицькі пані нас ледве не піддали анафемі, бо ми згадали про міньєт на першому побаченні. А потім жіночка в першому ряду сказала: «Дівчата, ну як так можна, ну хоча би на третьому!».
Але власне ми дуже багато говорили про те, що нас виховують в такому ключі, що секс і любов це не взаємовиключні речі, вони завжди поєднані, і що секс без любові не має сенсу. Я більше вважаю, що любов без сексу не має. Але мені цікавий чоловічий погляд на цю річ.
Лесь Подерв’янський: — Взагалі-то це взаємопов’язані речі. А взагалі треба або займатися коханням, або про нього пиздіти. Я не люблю довгих теревенів.
Гася Шиян: — В англійській мові є вираз make love, в українській такого немає. Я недавно думала, що він класно окреслює фізику кохання. Мені завжди здається, що люди витесують те кохання якоюсь фізіологією. Ти так не вважаєш?
Лесь Подерв’янський: — Можливо. Мене ніколи не цікавила еротична література і такі речі. Я не вважаю, що взагалі про це варто писати. Це просто читати нецікаво.
Гася Шиян: — А як же порножурнальчики, порнофільми?
Лесь Подерв’янський: — Ні, порнофільми — це інше. Порнофільми — це просто. Хоча можливо це теж мистецтво. Ні, це точно мистецтво. Але там, де це мистецтво — то вже не порнуха. Порнуха має займати свою нішу. Бо коли це сильно мистецтво — то це вже еротика. А я, чесно кажучи, еротику не люблю зовсім. Порнуху я люблю зовсім. Порнуха принаймні чесна. А еротика — це щось нечесне, це “ханжество”. В еротиці є щось фальшиве.
Це щодо кіно. А щодо літератури — читати про це цікаво в 10-12 років, а потім там вже немає нічого цікавого.
Гася Шиян: — Не зовсім погоджуся. Ясно, що за якимось класифікатором радянського кримінального кодексу, то межа між порнографією і еротикою пролягає там де, показується статевий акт і геніталії. Але насправді зараз у порнографії є багато цікавих різних напрямків. Наприклад, є така шведська порнорежисерка Еріка Ласт, в одному інтерв’ю вона сказала: «Я би хотіла, щоб по моїх порнофільмах донька вчилася сексу». Це називають «жіночо орієнтоване порно». Не те, що вони це зводять в ранг мистецтва, але вони забирають принцип чоловічої домінації.
До речі, що ти думаєш про чоловічу домінацію?
Лесь Подерв’янський: — Думаю, що коли дуже багато теорії, то справи погані. Треба менше читати і більше вправлятися. Це як у бойових мистецтвах. Якщо ти прочитав 100 книжок про бойові мистецтва і побачив фільми Брюса Лі, ти все одно нічого не зможеш. Треба займатись і забути все, що ти читав і все, що ти бачив.
А щодо домінації — можливо так, а можливо ні. Як казав, один герой п’єс Подерв’янського, «разні случаї єсть». Я не проти жодної форми, це особисте.
Гася Шиян: — Теж цікаве запитання. Якщо власне говорити про вправляння. Є відома теза, що в радянському союзі сексу не було. Я вже належу до покоління, яке посягало ці всі цікаві сторони життя на стику радянського і не радянського, але я все одно завжди помічаю, що у нас не було достатньо простого ставлення до цього вправляння. Як це було у 70-х, 80-х, є така міфологізація, що це все було дуже закрито, не було сексуальних свобод… Це правда, чи не правда? Розкажи молоді.
Лесь Подерв’янський: — Мій досвід стопудово не є типовий, бо я обертався в колі досить розкутої творчої молоді, всі ми були художники. І саме тоді був перший рух хіппі. Нам той радянський союз, чесно, був до сраки. Всі ми були патлаті, ходили у рваних джинсах і все таке інше. І трава, і «біломіцин» — ви навіть не знаєте, що це, і слава богу. Це скорочення від «біле міцне», був такий страшний напій. Він продавався у великих пляшках, які ми називали «фауст-патрони» або скорочено — «фауст».
Один фауст біломіцина, і ніякий героїн поруч взагалі не стоїть. Ну і ми вчились, і вчили один одного. Так що ніяких особливих обмежень в моєму колі точно не було.
Гася Шиян: — Як ти думаєш, чому суспільне пуритантство не тільки в радянському Союзі, а й Америка в цьому сенсі цікава країна, бо там суспільство доволі пуританське. Політики і держави завжди намагаються людей взяти в рамки, і цю сексуальну енергію взяти під контроль, запхати в ячейку общества. Були короткі експерименти всяких комун, але їх швидко пресікли. Як думаєш, чому так стається?
Лесь Подерв’янський: — Вони все правильно роблять. Бо єбля — це свобода, а свобода — це революція. І кожний уряд буде завжди тримати це під контролем. Бо всякий уряд боїться свого народу, і правильно робить. Особливо такого, як наш. Бо наш народ сьогодні вибирає собі начальство, а завтра починає закидати його лайном.
Гася Шиян: — Але з іншого боку після єблі такий розслабончик, все пофіг стає, нє? Не захистить це державу?
Лесь Подерв’янський: — Але ж потім знову хочеться.
Гася Шиян: — Але на політиці ж не хочеться концентруватися. У мене є цитата: якби всі любили запах сперми, то менше було б воєн на світі. Ти не погоджуєшся з тезою make love not war?
Лесь Подерв’янський: — Це ще стара антична тема. Взагалі є такі мавпи, які весь час тільки й роблять, що їбуться, і у них зовсім немає сварок. Вони відрізняються від інших мавп тому, що вони всі проблеми вирішують єблею. Це правильно.
Гася Шиян: — Про це є в книжці «Світанок сексу», дуже цікаво описано. Вони по всяких повадках найближчі до людей, але оскільки на них не наклались соціальні стандарти, рамки, у них ця сексуальність абсолютно вільна, майже немає ревнощів.
Хто ти думаєш кращі — люди чи мавпи?
Лесь Подерв’янський: — Ну мавпи очевидно кращі. Люди — це найжахливіша з усіх тварина. У звичайних тварин є табу на вбивство собі подібних. І чим вище статус тварини, чим більші у неї кігті, ікла та все інше, тим більше це табу. А єдина тварина, у якої немає цього табу — це людина. І для неї треба щоб був Моісей і його заповіді, щоб не вбивати інших. А у тварин немає ніякого Моісея, і вони свій вид не вбивають.
Гася Шиян: — Це теж цікава штука. Люди вбивають одне одного переважно на основі розрізнення. Вони ніби всі люди, але щоб когось ототожнити з ворогом, треба зробити його іншим від тебе. Ми з друзями колись розвинули цікаву антиутопічну тезу про те, що спочатку є локальний націоналізм — на рівні села, потім на рівні області, на рівні країни, потім воно розростається і розростається. Але класно буде коли настане націоналізм на рівні землі — тоді можна буде писати «Я пишу на своїй, богом даній землі». А через деякий час, якщо справді прилетять інопланетяни, то чи треба нам буде вибачатись, як зараз вибачаються перед іншими расами, за те, що наші діти вас малювали з зеленими головами і трьома очима.
Як ти думаєш, реальна утопія, як у журнальчику у свідків Ієгови — утопія миру на землі, що всі врешті будуть любити одне одного, як мавпи, і не шукатимуть різного одне в одному?
Лесь Подерв’янський: — Це нічого все одно не вирішує. Тому що звичайну битовуху ніхто не відміняв. Яка різниця між наприклад чоловіком, жінкою з однієї хати? А вона взяла сокиру, порубала чоловіка і повісилась. Купа таких історій. І він був такий же самий українець, а вона була зовсім не чорношкіра. Так що людині все одно притаманно вбивати і отримувати від цього задоволення.
Гася Шиян: — Ти згадав трешових персонажів на кшталт цієї жінки. Я вчора їхала в потязі, там персонажі, які зі мною сиділи за одним столиком, причому в першому класі, про них можна було написати одну з твоїх п’єс. То були два пропахлих ковбасою кити — один чоловічої статі, другий жіночої. Той, що жіночої, явно домінував над чоловічою. У неї була така морда кислої риби, яку хотіли чимось отруїти. І вона постійно його ганяла — пойді возьмі лімончік, пойді возьмі зарядку. Мене кожні 5 хвилин підмивало спитати — чувак, як ти з нею стільки років живеш? У тебе п’єси наповнені такими персонажами, очевидно списаними десь зовсім за рогом. Очевидно, що це такий порятунок сміхом. Але це такий злобний сміх, стьоб чи це добродушно-радісне милування?
Лесь Подерв’янський: — Ну тобі ж хотілося їх вбити?
Гася Шиян: — Вбити ні, але пересісти хотілось.
Лесь Подерв’янський: — Мій сміх насправді добрий. Автор не пише про людей, які йому клінічно неприємні. Всі персонажі автора, він їх всіх любить. Такою странною любов’ю. Бо він не може писати про те, що йому противно.
Гася Шиян: — Тобто, всі ці Синьоглазки тебе не злять, не виводять з себе?
Лесь Подерв’янський: — Ні, всякий раз, коли я про них пишу, я пишу тому, що вони мені цікаві, я ставлюся до них доброзичливо.
Гася Шиян: — У тебе багато гидких персонажів? Ну прямо таких, що їх не те що б хочеться вбити, але такі, що викликають відразу, змішану з милуванням — так противно, що аж цікаво.
Лесь Подерв’янський: — Ну я просто не можу писати про те, що мені противно. Не можу і все. Те, що противно — гівно наприклад. Ну що можна писати про гівно? Особливо нічого розумного не напишеш.
Питання з залу: — З дитинства складалось таке враження, що держава зі мною сексом займається. Тобто завжди намагається мене паімєть. Як зробити так, щоб в цьому процесі отримували задоволення обидва — і держава, і я?
Лесь Подерв’янський: — Треба з нею злитись. Без злягання нічого не отримаєте. Якщо ви будете окремо, то завжди буде відчуття, що вас щось їбе. Тому для того, щоб отримати задоволення, треба стати частиною держави — наприклад, депутатом.
Гася Шиян: — Це насправді класна алегорія. В цій постановці питання очевидно, що тільки одна сторона отримує від сексу задоволення — та, що домінує. В нашій психології є така штука, що у нас не виховують ставлення, що секс — це річ, яка має бути обом приємна і обом приносити задоволення і бути за спільною згодою. Рецепт ти назвав правильний — злитися. Але як ти не можеш писати про тих, хто тобі неприємний, так само і сексом неможна займатись з тим, хто тобі неприємний. Це класна алегорія. Нас з дитинства привчають, що державі ми маємо бути вірні. А з тим, кому ми маємо бути вірні, ми повинні займатись сексом, коли він захоче. На самом дєлє нєт.
Ми говорили про секс, а до цього говорили про сміх. Я зауважила, що українці рідко сміються в процесі. Вони можуть насміхатися з процесу, можуть говорити всякі брудні жарти, але це такий захист — коли мені соромно говорити, я з цього посміюсь. Класне українське короткометражне кіно, яке мені буде цікаве, з’явиться тоді, коли мені трапиться такий повноцінний радісний веселий іспанський груповий секс. Цього поєднання у нас мало — поєднання сексу з радістю, зі сміхом. Що ти про це можеш сказати?
Лесь Подерв’янський: — Тут є очевидне протиріччя. Всім відомі правила звичайної груповухи. Вона звучить так: не можеш сам — памагі товаріщу. Якщо ти дуже серйозно ставишся до груповухи, то це одна справа. Це різні підходи. Ти можеш ставитись до груповухи як до процесу шоб поржать. І це зовсім інше. Тобі треба вибрати щось одне. Щоб і поржать і серйозно — так не вийде, я точно вам кажу. Або секс, або поржать.
Гася Шиян: — Якщо дивитись на суто технічну сторону процесу, це насправді так незграбно і смішно, але класно. То чому ж не поржать?
Лесь Подерв’янський: — Звичайно, коли ти вже прийняв сторону «поржать», то твоя участь у груповусі буде пасивна.
Гася Шиян: — Що теж не завжди погано.
Лесь Подерв’янський: — Я ж не кажу, що щось погано, а щось добре. І то і то цікаво. А якщо у вас в кімнаті є кіт, бажано щоб здоровий такий, з пазурями. І його зацікавив процес, і він раптом стрибне на якусь голу сраку і запустить туди кігті, це зовсім стає цікаво.
Гася Шиян: — А якщо говорити про свободу, які твої індивідуальні свободи, якими ти би ніколи не поступився?
Лесь Подерв’янський: — Свободу дуже важко окреслити. Починаєш розуміти, що це таке, коли у тебе її відбирають. А коли ти вільний, я зараз наівть не можу відповісти на твоє питання. Але дуже швидко я б зреагував, якби я був би несвободний.
Гася Шиян: — Зараз ти себе почуваєш абсолютно вільним.
Лесь Подерв’янський: — Ну так, і тому важко відповідати.
Гася Шиян: — Свободу часто протиставляють безпеці. Тобто безпека і свобода — це два антиподи. Чи можлива безпечна собода?
Лесь Подерв’янський: — Абсолютної безпеки не існує.
Гася Шиян: — А абсолютна свобода?
Лесь Подерв’янський: — Не знаю, що це таке. Абсолютну безпеку можна окреслити, і так не має бути. Бо абсолютна безпека породжує абсолютну лінь і абсолютний занепад.
Гася Шиян: — Чим тоді доводиться платити за відчуття свободи? Тема цьогорічного форуму — ринок свободи. Тобто це все одно поняття, яке має ціну. Іноді здається, що ви вільні, але іноді наші свободи стають несвободами. Яка валюта розрахунка за цю абсолютну свободу?
Лесь Подерв’янський: — Свободу дуже добре окреслювали класики марксизма, які мабуть більше на цьому розумілись. Я не жє класик марксизма. Я проти того, щоб взагалі вербалізувати ці поняття. Я внутрішня свобода, є зовнішні прояви. Це дуже складна річ. Людина начебто народжується свободною, але свобода закінчується на тому, що у людини є якісь вже обов’язки. Вона бідна ходить в дитячий садок, потім в школу. Все це елементи несвободи, і її з дитинства привчають до того, що свободи немає, і це нормально. Діти це чудово розуміють, але вони не можуть це вербалізувати. Вони розуміють це на рівні того, що починають ненавидіти школу і такі речі. І далі просто життя людини — це кожен день війна за свою свободу, за свободу втекти з дитячого садку, потім бути бешкетником, хуліганити в школі. Кожен твій день — це боротьба за свободу, хоча ти можеш про це навіть не думати.
Гася Шиян: — А ти такою вредною був дитиною? Тікав з садка, бешкетував в школі? Розкажи такі якісь історії.
Лесь Подерв’янський: — Я вчився в гламурній школі на Печерську, в якій вчились діти КГБістів, відповідальних працівників, всі ходили в костюмчиках і в краватках. А я ходив в цю школу тому, що я там жив поруч. І середовище було досить чужорідне. Але я вижив там тільки завдяки тому, що мене любила директриса. А директриса мене любила тому, що я був художником і багато чого для школи малював. Я цим користувався. Директрису боялася вся школа. Я хапав якісь двійки, я їй скаржився, двійки переправляли на трійки. Мені дозволялося ходити патлатим, у рваних джинсах і все це канало нормально. В таких випадках людина барзєєт. І я обарзєл, випустив два абсолютно кримінальних, антирадянських і порнографічних номера газети під назвою «Унітаз». Не буду вже казати, що було в цій газеті — там було страшне. Мене звичайно тут же здали. Мене визвала директриса, прийшла вчителька і сказала гнєвно: «Тєбя визиваєт Тамара Міхаловна». Я прийшов, Тамара Міхаловна стояла, перед нею на столі лежала газета «Унітаз». І вона сказала «Я тєбє вєріла, а ти мнє что, вот ету гадость? Вот тєбє, вот тєбє», — сказала она і порвала газету. На що я сказав єдине, що можна було сказати — я сказав: «Тамара Міхаловна, я больше не буду». Слава богу мене не вигнали зі школи.
Гася Шиян: — Не дивно, що ти не впізнав своїх однокласників через 25 років.
Лесь Подерв’янський: — Нє вони були абсолютно нормальні хлопці, але не більше. Тому я не дуже з ними спілкувався.
Гася Шиян: — Ти кажеш, що школа для тебе була чужерізним середовищем. Думаю, для багатьох це близько і зрозуміло. Але коли ти дорослішав, наскільки світ і оточення для тебе були чужерідним середовищем, і як ти долав, які знаходив для себе рецепти існування в цьому чужерідному середовищі? Зрозуміло, богемна тусовка — це класно, але іноді доводиться сходити в магазин, або податкову, пенсійний фонд, всякі такі справи повирішувати. Як ти виживаєш у цьому не завжди комфортному світі?
Лесь Подерв’янський: — Ти маєш на увазі совок? Ну як, просто ігноруєш це все. Ну як, ти встаєш і хочеш пива, а його довго ніде немає. То потім, коли ти врешті отримуєш пиво, хоч воно тепле і вонюче, ти все одно його випиваєш, і щасливий. Отаке в совку було. Я не брешу. Залишалося тільки все це ігнорувати і все.
Гася Шиян: — Але є речі, які ти не можеш ігнорувати. Все одно є бюрократичні установи, з якими доводиться мати справу. Як ти борешся з життєвим дискомфортом?
Лесь Подерв’янський: — У розумної людини завжди є для цих речей дружина.
Гася Шиян: — Якраз хотіла спитати про рівність чоловіків і жінок. Як ти взагалі — статі бачиш різними, однаковими, рівними, поділяєш обов’язки їхні, як це у тебе виглядає?
Лесь Подерв’янський: — Я взагалі не люблю домінування, я люблю чесне партнерство і шоб тобі було з людиною цікаво. Бо якщо тобі з нею нецікаво, то нашо ви взагалі разом живете? Ти маєш вибрати таку дружину, заздалегідь подумати про це, чинити стратегічно.
Питання з залу: — Скільки у вас було дружин?
Лесь Подерв’янський: — Три.
Питання з залу: — Смерть може бути не тільки фізична, а й психологічна. Як не досягнути психологічної смерті раніше за фізичну?
Лесь Подерв’янський: — Це добре питання. Тому що існує дві стадії занепаду — одна жіноча, а друга чоловіча. Жіноча стадія занепаду звучить так — «Я живу для детей». Коли жінка каже, що вона живе для дітей — це означає, що вона не живе. Чоловіча версія звучить ще страшніше. Вона виглядає так: «Я уже свое выпил».
Гася Шиян: — В наших реаліях це починається років у 20.
Лесь Подерв’янський: — А це не залежить від віку. Я зустрічав людей абсолютно старих років в 25, і молодих 80-річних. Тому що хто з нас скаже, що таке молодість? Це всього лише дві речі: це молодий чердак і молоде тіло, і більше нічого.
Гася Шиян: — Речі, про які ви говорите, дуже фізіологічні. Треба просто тримати своє тіло і свій чердак в порядку.
Питання з залу: — Як бути молодим чердаком і чи треба бути завжди молодим?
Лесь Подерв’янський: — Якщо хочете, можете бути старим. Це свідомий вибір. Просто старим бути простіше. Іноді навіть і спорт не допомагає. Якщо у тебе старий чердак, то нічого вже не допоможе. Тут нікого неможливо наїбати.
Десь у віці 25 років я був зовсім дурний, майже ідіот. Десь в 35 я почав щось розуміти. Можливо я почав вже якось себе опановувати і щось розуміти десь років у 38. Я бажав би залишатись десь на цьому ж рівні.
Питання з залу: — Пане Лесь, у мене до вас запитання-скарга. Я оце все життя намагаюсь блять оце з дівчатами бути нєжним, заботлівим, ну і ващє панімаєш. Але коли я начинаю це, мені одразу дівчата кажуть, що ти схожий на Клавдія — хтивого дядька принца. Як вийти з цих рейок, по яких я кочусь все життя. З кого ви цього гандона списали?
Лесь Подерв’янський: — Я вас навчу. Дівчата — це жорстокі створіння, і вони люблять поганих хлопців. Якщо ви будете дуже хорошим з дівчатами, це буде помилкою. Не скажу, що бути хорошим — це слабкість, але дівчата часто так думають. Але дуже поганим теж бути не треба, тому що ви можете їх налякати. А щодо Клавдія — ні звідки я його не списав, це плод фантазіїї. Мені здавалося, що таких як Клавдій дуже багато. Але я ставлюсь до Клавдія нейтрально. Я люблю своїх персонажів, і навіть Клавдія також.
Питання з залу: — Є якісь поради у вихованні дітей? У мене хлопчик, як його виховувати?
Лесь Подерв’янський: — У мене немає досвіду виховання хлопчика, я виховував дівчинку. Але я думаю, що це майже те саме. Порада дуже проста: дітей взагалі не треба виховувати. Тому що діти — це чудові маніпулятори. І вони все дуже добре бачать і вони навіть не думають, вони все відчувають і маніпулюють. Тому якщо дівчинка або хлопчик бачить, що батько мудак, а мати лахудра — скільки не виховуй, вони слухатися не будуть. А якщо вони бачуть, що батько — герой, а мать — красавіца, то і виховувати не треба. Вони просто будуть хотіти бути такими, як їхні батьки. А якщо у батьків є ще друзі такі ж самі — герої і красавіци, то взагалі ніяких проблем не буде. Це я просто вам кажу, як воно є.
Гася Шиян: — До хлопчиків і дівчат все-таки інший підхід, чи ні?
Лесь Подерв’янський: — Хлопчик має займатись бойовими мистецтвами, це обов’язково.
Гася Шиян: — А дівчинка?
Лесь Подерв’янський: — Дівчинка бажано щоб. У мене ж донька чемпіонка Європи, щоб ви всі знали.
Питання з залу: — Ви сказали, яких чоловіків люблять жінки. А яких жінок люблять чоловіки?
Лесь Подерв’янський: — Ну це дуже індивідуально. Всі чоловіки люблять різних жінок. Якщо це питання до мене, то я можу сказати, що я люблю таких дівчат, щоби сірники можна було від неї запалювать.
Питання з залу: — Лесь, що вас надихає на роботу?
Лесь Подерв’янський: — Професіоналу не треба натхнення — це до сраки. Натхнення потрібно дилетанту. Професіонал приходить в майстерню і працює.
