УВАГА!!!
В ДАНОМУ ТЕКСТІ ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ НЕНОРМАТИВНА ЛЕКСИКА
РЕКВІЄМ ПО БУХГАЛТЕРУ АБО ЦАРСТВО МАРАЗМУ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Львівська комерційна академія реально існуючий навчальний заклад
Артеменко Віктор Борисович завкафедрою ІСуМ, маразматік
Ананьєв доцент з кафедри ІСуМ, також маразматік
Мізюк Богдан Михайлович декан факультету менеджменту, боксер і маразматік
Митник Ігор Миколайович зам Мізюка, не боксер але маразматік
Сурженко Лідія Василівна вона ж “Сура”, до смішного дурний викладач, в бувшому декан, любить страждати диким маразмом і ганити собі подібних. Вважає себе геніальним бухгалтером, а тепер ще й програмістом.
Студенти такі ж, як і всюди
Всі дійові особи реальні, всі події вигадані
ДІЯ 1
Сцена декорована під кабінєт кафедри ІсуМ. На дверях напис: “Кафедра інформаційних систем у менеджменьті. Завкафедрою Артеменко В.Б.” Хтось маркером закреслив слово “ у менеджменьті” і дописав “ у маразмі”. Ще якийсь умнік дописав знизу “пінк флойд” і якусь страшну похабщину. На стіні висить портрет Мінділєєва, зображеного чомусь в піжамі і з лютою посмішкою на обличчі. Окрім звичайної начинки ВУЗівських кабінетів на сцені стоїть ще й рояль.
На сцені біля рояля стоять Ананьєв і Артьоменко.
Ананьєв єхидним голосом до Артьоменка:
“Ух блять, як хочеться якуюсь гадость здєлать!”
Артьоменко: “Ти шо! Це ж храм науки, альма матер, не можна тут ніякої хуйні робить”
Ананьєв: “А ти Сурженко знаєш?”
Артьоменко: “Це та каторая бухгалтєр?”
Ананьєв: “Ну да, пізда стара. Недавно очень кльову газєту я купив, ну знаєш, там де голі баби є. А ця скотіна спиздила її і затаскала у сартір, у неї відіті лі срачка. Підтерлась лучше би своїм балансом, бухгалтєр йобаний. Давай їй зробимо якусь пакость!”
Артьоменко: “Да ну на хуй! Лучше випити горілки і поіграти в преферанс. А то все решта – то пусте”
Ананьєв (розпливаючись в мрійливій посмішці): “Горілка – ето харашо і карти також. Але Сурженко як так просто не прощу. Давай в рояль насрем і швидко уїбем атсюда на антрєсолі, а звідтам зручно наблюдать як та біситись буде”
Артьоменко: “Ти знаєш… ідея вобщем не хуйова. Якраз я срати хочу не по дєтскі. Давай ти бистрєнько уйобуй, а я щас дожену”
Ананьєв хутко залазить на антєсоль і лякливо звідтам визирає. Артьоменко спускає штани і сідає над роялем в позі орла. Тужиться,
по кабінєту починають розноситись страшні звуки. У ту ж мить вбігає
Сурженко. Вона вмить оцінює ситуацію, підбігає до рояля і страшним ударом в ліве вухо валить Артьоменка на підлогу. Той не змінюючи пози лежить і тихо охає. Ананьєв труситься від страху в себе на антрісолі.
Сура: “А-а-а-а-а-а!!!! Хуйовий виплодку, нещасний пєдагог!!! На рідній кафедрі таку хуйню робить!!! А я дурна, в пориві страсті, змаслати думала вам лунную сонату. Ви обісрали не рояль – ви обісрали творчий геній мій! Ану вставай падлюка.”
Артьоменко: “Да йди ти на хуй!”
Сура (боляче б’є Артеменка ногою в бік): “Не смій до мене огризатись – бо ти дебіл а я бухгалтєр!”
В цю торжественну мить Ананьєв голосно бздить від страху у себе на антрісолях.
Сура: “Ай! Ананьєв! А я й не помітила що ще одна падлюка сховатися хотіла упиздивши на шкаф, ану злізай кавбой!”
Ананьєв (якого раптом потягнуло на поетичний настрій): “Уж лучше хай на полі брані кинжал ворожий грудь мою пронзить і щоб до віку не бачив я ні сонця ясного, ні голих баб котрі купаються в ставку, ні прочих нужних ніштяків, але до тебе (робить ефектний жест рукою), коварна гарпіє – не злізу я!” (запихає одну руку за полу піджака, другу закладає за спину і гордо піднімає голову випятивши нижню губу)
Сура (тихо, сама до себе): “От їбанувся же чувак на старість років” (далі голосно) “Ти шо, сьогодні тормозуху пив замєсто шмурдяка? Ану злізай пєтрарка йобаний!”
Ананьєв: “А от не злізу!”
Сура: “А я от щас візьму важкий прєдмет (хапається за пудову чорнильницю) і вичисливши сложну траекторію діскрєтну запущу прямо в лоб, да так, що не поможуть ні боги ні хірурги.”
Ананьєв хутко злазить з антрісолі. Сурженко хапає нещасну жертву і валить на підлогу поряд з Артеменком, який від розпачу тихо наспівує національний гімн. Сура знімає портрет Мінділєєва і пиздить ним обох диверсантів по черзі. Коли ресурс цього витвору мистецтва закінчується вона відламує ніжку рояля і продовжує екзекуцію. Потім бридливо спльовує на підлогу і виходить геть. Їй в слід несуться схлипування і гімн, який виконується в жахливому мі-мажорі.
ДІЯ 2
Сцена декорована під деканат факультету менеджменту. Секретарша Галя, озброєна пилососом “Ракета” наводить порядки. Кожен раз, коли вона нагинається, її щипає за задницю Мізюк, який крім цього ще й ліниво покурює. Митник крутить в руках картину на якій зображено класичний кацапський сюжет з трьома дебелими богатирями. Богатирі, як і Мінділєєв, зображені в піжамах, будьоновках і на фоні пам’ятника Б. Хмельницькому в Києві.
Митник (задоволено причмокуючи): “Бодя, ти тільки глянь какой авангард! Сьогодні по дєшовкє взяв на распродажі, рішив прикрасити наш рідний кабінєт.”
Мізюк (в черговий раз щипаючи Галю): “Їбав я в рот твій авангард і Пікасо і разом з ним всю акадємію мистецтв! От блядська мода – якусь хуйню понамальовують що потім і по буху хуй просциш. А підораси критики довкола ходять і пиздять (кривляється) Яка картіна! Яка сюжетна лінія! Какой піздєц! Купив би лучше рєпродукцію Рембранта – той голих баб як намалює на фоні саду ботаніческого – приємно погляд зупинити на даном полотнє, о! А то все принесеш якусь хуйню. Тьху!”
Митник: “Я конєчно очень сорі, но ти, Бодя, безнадьожно відстав від жизні. З такими варварськими замашками тобі, бля, жити десь на хуторі Петрівка і цілий день їбати мєстних брудних баб да спльовувати в паталок. Ти тільки вдумайся какіє пріемущества. Отак ми сидимо тут в кабінєті, которий не прикрашений витворами іскуства і хто не зайде – всі кажуть шо Митник і Мізюк то мудаки і рагулі. А так хтось зайде, на картіну гляне і одразу подумає шо ми естети, і вабще шо тут богема і тому подібні вєщі.”
Мізюк(явно зацікавлений такими перспективами):”Ну ладно, прихуярь свій авангард отам на стєнке, ось на тобі гвоздя”(риється в кишені в пошуках цвяха)
В цю мить входить Сурженко. Всі одразу нахмурюються.
Сура: “Прівєт, мудаки!”
Всі хором: “Здаров пізда стара!”
Сура: “Ну шо, дотепники, як завжди ананізмом займаєтесь?”
Всі хором: “Так точно, займаємось!”
Сура (побачивши картину): “Ой, какая красота! Шик! Класіка!” (видирає картину в Митника і вертить в руках)
Митник (ображено) “Це не класіка – це авангард…”
Сура: “Ти так розбираєшся в іскустві як я в стоматології. Як тобі, рагулю, кажуть шо класіка – значить класіка!”
Митник: “Яка хуй разніца! Шас на стєну прихуярим і дєло с концом.”
Сура: “А ви вже алгорітм цього дєла зваяли? Ну, в смислі, блок-схему.”
Митник: “Який ще, в пізду, алгоритм? Я що, цвяха захуярити не можу?”
Сура: “Блядь, в останній раз пояснюю: без соотвєтствующого проектірованія і алгорітму ти не зможеш навіть нормально подрочити в туалєтє. В останній раз показую.”
Сурженко хапає листкок і двадцять хвилин креслить дикого виду блок-схему. Потім, звіряючись із схемою, бере цвях з молотком і, прицілившись, лупить по стіні. Звичайно по цвяху вона не попадає, а попадає собі по пальцях. Від сташного удару на неї з шафи подають горщик з квітами і уламки штукатурки. Дико озираючись вона стоїть серед кімнати.
Мізюк (голосно регочучи): “Ну шо? Допроектіровалась?”
Сура (по черзі тикаючи пальцем): “Ти поц і ти поц! Не прийду більше я до вас і навіть не просіть!”
Мізюк: “Пездуй пездуй! А ше раз заявишся – витравимо діхлафосом.”
Сурженко з криком “Ну заждіть підораси!” тікає і гримає дверима.
Мізюк: “Блядь, пора упиздити вже цю Сурженко топором, бо ця пізда стара і мертвого дістане.”
Мізюк з Митником таємниче переглядаються.
ДІЯ 3
Сцена декорована під аудиторію. На тому місці, де мав би висіти портрет, хтось зубилом вибив напис “Олька я тєбя люблю, бля!” Окрім цього епохального напису стіни прикрашені ще безліччю менших на кшталт: “Не всьо то гандон шо розтягується” і т.д. За партами сидить група студентів і вичікує дзвінка на пару.
За першою партою студент пристає до напарниці: “Ну Гальцю, ну сонце, ну йдем поїбемся, га? Ну чим я тобі не нравлюсь? Ти пасматрі какой в мене римський профіль, какіє біцепси (демонструє свою мускулатуру), і ногі стройниє в натурє!”
Дівчина: “А в тебе нема мабільного тєлєфона!”
Студент (з надією): “Ну тоді може хоть мінєт? В мене пейджер єсть…” Але у відповідь одержує такий спопеляючий погляд, що одразу осувається і надалі сидить мовчки.
Якийсь провокатор кричить з гальорки: “А давайте з пари уїбем!” На нього ніхто не звертає уваги.
За одною з парт зібралась купка емансипованих дівчаток. Голос з гурту: “Ой, дєвчонкі, на какой ми вчора були діскотєкє! Їбанутись можна!”
Інший голос: “А Пєтька був?” Відповідь: “Ну да…” Далі вони переходять на шепіт через який чується: “Ну і Пєтька…. хі-хі-хі… а ді-джей…. а-хі-хі-хі… га-га-га…. в коридорі… ай… ні хуя собі!…. ось так от!”
Провокатор: “А може все-таки уїбем?” На нього далі ніхто не звертає уваги.
Ще дві студентки ведуть світську бесіду: “Недавно смотрєла журнал “Наталі” і бачила там майже голого Том Круза!” Друга (мрійливо):”Ах! Какой мужчіна!” Перша продовжує: “І знаєш шо там напісано?” Друга: ”Шо?” Перша: ”Перед тим, як займатись сєксом, треба зробити собі маску з свіжих огірків – вона якісь там гормони стімуліруєт…” Обоє натужно переварюють інформацію. Дзвенить дзвінок і входить Сурженко. Всі синхронно підскакують.
Сура (лагідно): “Ну шо, напезділись?”
Всі хором: “Так точно, напезділись!”
Сура (ще лагідніше): “Маладци! Хвалю! Вольно!”
Всі сідають і тихо бздять від страху.
Сура: “А шо, боїтесь мене?”
Всі хором: “Так точно, боїмось!”
Сура: “Маладци! Хвалю! А курсову вже написали?”
Провокатор: “А я вам казав уйобуєм?”
Всі мнуться і колупаються в носі. Хтось самий сміливий: “Лідія Василівна! Ми ету курсову не понімаєм… і вобще…. там.. ну…(запинається)”
Сура (тужливо): “Ой підораси… Всі как один підете в армію к хуям! І будуть вас їбати в жопу чучмєки брудні в зимову ніч холдну поставивши у відповідну позу позаду брудного сартіру. Нема там а ні мамєньки, ні бабці, ні пиріжків з повидлом, ні модного каналу М-Тv! Ану, Оксанцю, пиздуй к доскє і намалюй нам алгорітм, да так, шоб душа розгорнулась а потім, к хуям, опять звернулась.”
Вищезгадана Оксанця зривається і хутко біжить до дошки. Довго вимальвоє розмаїті загадкові символи а закінчивши, стоїть і допитливо дивиться на Сурженко.
Сура: “Ето што такоє?” (тикає пальцем в дошку)
Оксанця (пералякано): “Це…. алгорітм”
Сура: “І шо ж он вичісляєт?”
Оксанця: “Третю гіпотєнузу енного катєта який одержуєм з десяткового логаріфма в степені, наближеній до експоненти, яка, в свою чергу, плавно переходить в трайной інтеграл, каторий розглянути з точки зору абстрактної філософії нікак нєльзя…”
Сура: “Ні хуя собі! Оце так алгорітм! Маладєц! Хвалю! Але поскольку сьогодні день всіх святих – всім вам нахуярю по два бали в журнал. А тепер пездуйте звідси нафіг, я устала”
Студенти, похнюпившись виходять. Провокатор, який хтів тікати з пари, тихо насвистує похоронний марш.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Вечором задоволена життям Сурженко виходить на двір. Але одразу помічає, що все не так, як завжди. З одного боку на неї насуваються доведені до відчаю студенти, які так і не зрозуміли, що ж таке алгоритм. З іншого підходять озброєні сокирою Мізюк з Митником. Замикають коло Ананьєв і Артеменко які несуть важкі монтіровки. Настає німа сцена. Не сказавши ні слова, всі одночасно починають пиздити Сурженко всіми підручними засобами. Та падає і починає помаленько та ефектно відходити в інші світи. Задирає до неба руку, кричить “Ах какой бухгалтєр помирає” і в ту ж мить здихає. Натовп піднімає понівеччене тіло і несе закопувати в парк. Потім всі мовчки розходяться.
ЗАНАВІС
————————————
Автор: Now.
[ Цікаві Досліди – http://www.doslidy.kiev.ua ]
————————————
