Україна. Храм. Тютюновий Морозов и Генерал Влазаров. Епічна трагедія.

«… Тiльки Фiлiн продовжує iстерично битися лобом в стовбури на своїй рiзосецi, iстерично повторюя: “Прийшли! Прийшли! Та тiльки конi де?! Де конi, censored , де конi?!” В жахливiй тишi страшно падають вiковiчнi дерева …».

Так закінчується п ’ єса Лес я Подерв’янського «Павлік Морозов». Так живуть зараз в Україні. В жахливій тиші падають віковічні дерева.

Коли два місяці тому, 16 квітня 2011, я ходив на прем ’ єру цієї п ’ єси, я вийшов з неї здивовано враженим. До цього я 20 років сприймав Подерв’янськ ого, як таку собі помісь Котляревського, Гюго і Едгара По. Після перегляду п’єси я був настільки вражений її сучасністю і глибиною, що не міг зрозуміти, як це раніше пройшло повз мою увагу. І справа не в яскравих, ємних і смачних виразах:

–         Зато гадюки єсть i кровожерна рись.

Жить стало лучше, стало вєсєлєє,

Тепер жить стало просто за….сь.

І справа не у використанні «важкої» лексики, для привертання уваги глядача. Я зрозумів, що справа у глибині і яскравості персонажів, а головне у їх присутності у нашому житті і зараз. І саме те що п ’ єса  написана декілька десятиліть тому, а сама дія відбувається в середині минулого століття вона на жаль актуальніша за всі сучасні. У казкових, потворних або фантастичних персонажах кожен може побачити реальних людей, оточуючих нас у житті та в телевізорі або навіть себе.

Так головний герой п’єси Павлик Морозов – грубий, безпринципний юнак, який за сюжетом вистави зазіхнув навіть на Храм богів, дуже нагадує Д.Табачника. Вони настільки схожі в своїй безпринципній та хамовитій впевненості у своєму шляху, що це нічім не вирізняє їх від історичного Павлуші Морозова:

«Не бздю нiкого я!

Давай загадки, censored iз цицьками.

Розгадував я й не такi кроссворди,

Складали їх євреї хитромудрi,

Хотiли censored – не получилось.

Із ними не рiвнятися тобі!».

Чому я згадав про спектакль тільки два місяці по тому. На жаль я не знав, що п’єса настільки епічна і пророцтво про Храм так скоро відгукнеться у новинах.

В Україні не так багато святих місць. Капище біля Історичного музею, одне з них. Звідси ростуть коріння нашої держави і нашого народу. Недаремно тут росте Липа яка бачила і Богдана, і Сковороду, Мазепу і Тараса. Те що, зараз відбувається з проектом Десятинної церкви не може зрозуміти нормальна уява.

Яким чином на території Кремля можливо збудувати Сінагогу або Мечеть? А віруючих цих конфесій там теж декілька мільйонів, але обговорення такої можливості настільки неможливо, що навіть нецікаво. В Україні здається можливо все. Абсолютно. Павліки Морозови мають необмежену владу, робити навіть з святими місцями все. Тому і згадуєш живого українського класика:

«Сiнхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з грiмом, блискавкою, смерчем i всiм, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихором проносяться медузи, горгони, чорти, дракони i просто якiсь лярви. Натовп збивається вкупку, як безпорадне стадо, з жахом спостерiгаючи катаклiзми».

Нічого не нагадує? За винятком того, що в Україні зараз по небу крім «лярв»  проносяться рекламні салогани «Євро 2012».

Інша причина, чому я вже другий місяць згадую цю п’єсу. Це затягнувшийся спектакль з святкуванням 66-ї річниці закінчення Другої світової війни.

Одразу постає перед очима постать Генерала Власова, з угрозую повного оточення до останнього захищавшого Київ, а потім перейшовшого на сторону німців.

Сучасна українська влада дуже схожа на цю неоднозначну історичну постать. Генерал Власов харизматична яскрава і обізнана людина не змогла вирішити якому з катів народу служити. Так і сучасна українська влада кидається та стрибає у різні боки у пошуках свого Канаріса. Тому і зрозумілим стає стомлений монолог Генерала Власова:

Куди не кину оком стомленим –

Кругом censored . censored мене

Питання censored . Що лучше: бездуховнiсть,

Розпатлана самиця censored ,

Що верхи на скаженiм бугаї

Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових

У нiкуда; або духовнiсть смирна

Що перстами, покрученими от поліартрiту,

Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм

Залiзо ржаве лежить у рiзних позах

І гнила картопля. О, censored смисл життя,

Якщо ти єсть!

Одразу образ вибраний Миколой Вереснем для Генерала Власова мені недуже сподобався, якийсь він був побитий життям інтелегент. Але потім я зрозумів, що напевно так і виглядав історичний Власов після Сталінграду. Чим більше українська влада лягає під газову ковдру Кремля. Тим більше вона нагадує Генерала Власова, тільки оголеного, бо до 2049 року прикритись вже нічим, Криму вже нема, а газовою трубою прикритись не виходить.

Дуже яскраво прозвучали в спектаклі образи Сав и Морозов а i його друг а Щукін а,  та апостола Миколи Островського, на жаль, я не знаю хто їх грав, тому тільки процитую їх персонажів:

Мужик, хоча й дурний, але святий,

Його censored , а вiн внiманiя на те не обраща,

І, хоч, полєзного не робить censored ,

Но i не злобиться.

Але самим яскравим у п’єсі і спектаклі є образ Філіна.

Володимир Ямненко  і  його Філін, агент генерала Власова, неперевершений. Саме перед очима Філіна проходять всі події вистави, тому чомусь не хочеться душею, але розумом розумієш його сумні пророцтва наприкінці п’єсі, щодо подальшої долі України:

Мовчать боги, принишкли океани,

Везувiї таять в собi свiй попiл,

Камiння i вогонь священий. Храми

Стоять, зарослi будяком i хмизом,

У хмизi тiм скульптури censored

Розмiрiв лежать розкиданi,

І дивляться незрячими очима

В безодню неба. Замовкли всi,

Чекаючи коней iз вершниками,

З косами й вагою.

Та щось не йдуть, проклятi.

Або б уже сказали, що не прийдуть,

Або скажiть, коли,

Бо вже нема нiякого терпiння їх чекати.

Так дальше жить нiззя! Скрiзь censored !

Джерело: http://blog.liga.net/user/olvov/article/7025.aspx

Твоя особиста думка нас тут не цікавить